Проект групи компаній «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей
Досвід найкращих

Для працюючої системи потрібен справжній лідер та фахівець з охорони праці — Віталій Решетняк

У першій частині статті, що надрукована в ОППБ № 7-2019, були розглянуті найгостріші проблеми й суперечки, що пов’язані з побудовою, впровадженням та вдосконаленням системи охорони праці (далі — ОП) на промисловому підприємстві. У продовження теми спробуємо розібратися, яких принципів бажано дотримуватися, щоб система ОП як підсистема глобальної системи управління підприємством не народилася вже мертвою, а була надійною опорою і керівництвом до ефективних дій зі створення та підтримки здорових і безпечних умов праці на виробництві.

На превеликий жаль, не існує ніяких панацей, магічних рецептів або таємних алгоритмів, котрі дали б можливість швидко та безболісно систематизувати роботу з охорони праці на будь-якому підприємстві. Щоб максимально задовольнити потреби підприємства, система має бути унікальною, як відбиток пальця. Але існують загальні принципи побудови ефективної системи охорони праці.

Перш за все, для створення системи необхідно зібрати команду фахівців, до складу якої мають входити:

  • спеціалісти з ОП підприємства;
  • найдосвідченіші провідні спеціалісти виробничих підрозділів;
  • представники вищого менеджменту підприємства;
  • спеціалісти кадрової (служби персоналу) та юридичної служб;
  • представники трудового колективу.

Членам команди не обов’язково мати поглиблені знання та досвід стандартизації та систематизації, бо лідером команди має бути фахівець з охорони праці.

Фахівець з ОП буде:

  • ставити завдання іншим членам групи;
  • спрямовувати перебіг їх вирішення;
  • втілювати результати у вигляді елементів системи.

Першим завданням команди буде визначити:

  • усі вимоги державних, галузевих та корпоративних нормативно-правових актів, що стосуються питань ОП у контексті діяльності підприємства. Якщо сфера діяльності підприємства не обмежується кордонами України, мають бути визначені вимоги законодавчих та нормативних баз усіх держав, у котрих підприємство діє;
  • вимоги та очікування контрагентів підприємства (партнерів, замовників, постачальників, підрядників та інших) у сфері ОП;
  • очікування працівників підприємства.

Друге завдання команди — провести детальну ідентифікацію небезпек у контексті охорони праці, що пов’язані з діяльністю виробництва, та оцінити ризики виявлених небезпек. Це найскладніший та найвідповідальніший етап систематизації роботи з ОП.

Процедура ідентифікації небезпек має охоплювати:

  • усі види діяльності підприємства (виробничу, адміністративно-господарську, громадську тощо);
  • усі основні й допоміжні виробничі, обслуговуючі процеси, переміщення працівників у межах робочого середовища;
  • діяльність штатного персоналу підприємства, підрядників і відвідувачів;
  • постійні і тимчасові робочі місця;
  • виробничі й допоміжні, санітарно-побутові приміщення;
  • проходи і проїзди у межах території підприємства, проходи поза межами підприємства, визначені в якості маршрутів для пересування працівників між будівлями та підрозділами;
  • період перебування персоналу в межах робочого середовища (як час безпосереднього виконання робіт, так і час підготовки до роботи, технологічних перерв, прийому їжі тощо);
  • як шкідливий і небезпечний вплив внутрішніх чинників робочого середовища, так і зовнішні небезпеки природного і антропогенного характеру.

У якості вхідних даних про супутні фактори слід використовувати:

  • результати досліджень умов праці на робочих місцях;
  • результати зовнішніх та внутрішніх аудитів та інспекцій стану ОП на підприємстві;
  • дані про травматизм та аварійність підприємства і подібних підприємств;
  • детальні дані про технологічні та супутні процеси виробництва;
  • детальні дані про технологічне та допоміжне обладнання;
  • інформацію про робоче середовище, що отримана від працівників (скарги, результати опитувань тощо);
  • власний досвід членів робочої групи.

Є багато методів як кількісного, так і якісного оцінювання ризиків.

Якісний метод дозволяє визначити потенційні ризики, описати фактори, що їх породжують, а також попередньо оцінити втрати.

Кількісний метод передбачає більш ретельну оцінку ймовірності настання ризику та кількісну оцінку втрат.

Але задля вирішення завдань ОП не варто обирати занадто складні кількісні методи:

  • по-перше, для отримання достовірного результату потрібен великий масив якісних статистичних даних, наявність яких можлива лише на великих та дуже великих підприємствах;
  • по-друге, оцінка ризиків має стати повсякденним робочим інструментом широкого кола фахівців підприємства, тож якщо методологія оцінки ризиків буде незрозумілою або занадто трудомісткою, процедура перетвориться на черговий формалізм із фейковими результатами.

Опис найпоширенішого методу оцінювання ризиків з використанням експертних оцінок представлений у Положенні про систему управління охороною праці на підприємствах електроенергетики, що затверджене наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 9 лютого 2015 р. № 73.

У процесі оцінювання ризиків важливо враховувати, що недооцінка небезпеки призведе до вибору невідповідних методів управління ризиком і, як наслідок, високого залишкового ризику. З іншого боку, необґрунтована переоцінка небезпеки призведе до необґрунтованих витрат матеріальних і людських ресурсів на управління ризиком.

Третє завдання команди — обрати методи управління ризиками.

Для кожного рангу ризику небезпеки потрібно обрати відповідну стратегію управління.

Найбільший пріоритет мають заходи, що лежать в основі піраміди. При неможливості їх застосування або їх недостатності застосовуються методи, розташовані вище, аж до досягнення стану безпеки. Але навіть у випадку застосування усіх необхідних заходів рівень безпеки не може бути абсолютним, бо завжди лишається ймовірність впливу невизначених факторів.

Для побудови нової системи ОП бажано використати якомога більше елементів (процесів, процедур, документів тощо) з тих, що вже існують на підприємстві, за умови їх ефективної дії. Це дозволить зменшити витрати ресурсів на побудову і впровадження нової системи, прискорити та полегшити процес адаптації працівників до нововведень.

Вимоги системи мають бути прозорими та реалістичними, а її складність — необхідною та достатньою для конкретного підприємства. Інакше замість того, щоб почати стрибати вище голови, працівники почнуть винаходити обхідні шляхи, подвійні стандарти або взагалі саботувати систему.

Повну версію статті ви можете знайти на сторінках восьмого номеру журналу «Охорона праці і пожежна безпека» за 2019 рік.

Автор: Віталій Решетняк,
начальник відділу охорони праці та промислової безпеки ПрАТ «Сєвєродонецький ОРГХІМ»

Переконайтеся, що ви передплатили журнал і вся необхідна інформація є під рукою!



Розсилка новин