Конституція України гарантує жінкам рівні з чоловіками права і свободи та рівні можливості щодо їх реалізації. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров’я жінок.
Глава 12 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначає норми, які регулюють працю жінок. У главі визначені основні права та встановлені обмеження, за якими забороняється застосування праці жінок.
У статті 174 КЗпП та статті 10 Закону України «Про охорону праці» визначені обмеження щодо застосування праці жінок, в тому числі й щодо підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Ще одна «нежіноча» справа — це робота у нічний час. Так, відповідно до ст. 175 КЗпП залучення жінок до робіт у нічний час не допускається. Однак із цього правила є два винятки:
1) жінки, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї;
2) в галузі народного господарства, де це викликано особливою необхідністю і дозволено як тимчасовий захід.
Однозначною є заборона роботи вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років у нічний, надурочний час, робіт у вихідні дні і направлення у відрядження (ст. 55, ст. 63 та ст. 176 КЗпП).
Залучення до понаднормових робіт, або направлення у відрядження жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, можливе тільки за їх згодою — частина 3 статті 63 та стаття 177 КЗпП.
Також існує багато інших обмежень та пільг для працюючих жінок, які вже є або готуються стати мамами.
Відповідно до статті 184 КЗпП України заборонено відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з причин, пов’язаних із вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям — з наявністю дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю. Відмова у прийнятті на роботу визначених категорій жінок можлива, тільки якщо вона є обґрунтованою. У такому разі роботодавець зобов’язаний повідомити їм у письмовій формі причину відмови.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 26 КЗпП України заборонено встановлювати випробувальний термін при прийнятті на роботу вагітним жінкам, а також одиноким матерям, що мають дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю.
Для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, може запроваджуватися за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання скорочена тривалість робочого часу (ч. 3 ст. 51 КЗпП). Відповідно до ст. 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися (як при вступі на роботу, так і в період роботи) неповний робочий час у вигляді: неповного робочого дня; неповного робочого тижня; поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.
В обов’язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, зокрема таку, яка перебуває під їх опікуванням, а також для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку. Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Відповідно до ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, а жінки, які мають дітей віком до трьох років, у разі неможливості виконання попередньої роботи, переводяться на іншу роботу до досягнення дитиною віку трьох років. При цьому зарплата зберігається на рівні не нижче середнього заробітку за попередньою роботою.
Важливим також є і те, що до часу вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні, за рахунок підприємства, установи, організації (частина 2 статті 178 КЗпП).
Згідно з ч. 4 статті 178 КЗпП — якщо зарплата переведених осіб на легші роботи є вищою, ніж та, яку вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток.
Відповідно до статті 183 КЗпП, жінкам надаються перерви для годування дитини, які включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 179 КЗпП, ч. 1 ст. 17 і ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відпустки» вагітним жінкам на підставі медичного висновку надають оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох або більше дітей і в разі ускладнених пологів — 70) календарних днів після пологів.
Тривалість вказаної відпустки обчислюється сумарно і складає 126 календарних днів (140 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей і в разі ускладнених пологів). Її надають жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.
За бажанням жінки їй надають відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємства можуть за рахунок власних коштів надавати жінкам частково оплачувану відпустку і відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості (ч. 3 і 4 ст. 179 КЗпП, ст. 18 Закону України «Про відпустки»).
У випадку якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надають відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, вказаною в медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною 6-річного віку (ч. 6 ст. 179 КЗпП, п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки»).
За бажанням жінки в період її перебування у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома (ч. 8 ст. 179 КЗпП, ч. 4 ст. 18 Закону України «Про відпустки»).
У разі надання жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов’язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на цьому підприємстві в поточному робочому році (ст. 180 КЗпП, ч. 2 ст. 20 Закону України «Про відпустки»).
Перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, жінка, яка має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, одинока мати, що виховує дитину без батька, має право йти в щорічні відпустки за бажанням у зручний для неї час (ст. 10 Закону України «Про відпустки»).
Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка всиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не повинна перевищувати 17 календарних днів (ст. 1821 КЗпП, ст. 19 Закону України «Про відпустки»).
Джерело: Управління Держпраці
