Роботодавець надає та оплачує застрахованим особам відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», у разі настання страхового випадку:
- у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
- від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
- медичне страхування.
Читайте також: Приховувати нещасні випадки на виробництві заборонено
Роботодавець є страхувальником і платником єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
Роботодавці як страхувальники є платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що згідно з статтею 7 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464) становить 22 % (крім пільгових категорій) бази нарахування єдиного внеску.
Своєю чергою, базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464, є сума оплати перших п’яти днів хвороби, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та сума допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. 2 п. 1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464).
Отже, сума допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, пов’язаною з нещасним випадком на виробництві, є базою нарахування єдиного внеску.
Читайте також: Про порядок надання долікарської допомоги у разі нещасного випадку на виробництві
Джерело: БУХГАЛТЕР.UA
