Небезпечна праця — кримінальні ризики для роботодавця

Великі міжнародні корпорації, дочірні підприємства яких здійснюють бізнес на території України, декларують безпеку життя і здоров’я своїх співробітників як один з найважливіших пріоритетів у своїй діяльності. Захищаючи інтереси клієнтів, ми все частіше стикаємось з подібними положеннями у політиках компаній, що мають впроваджуватись і реалізовуватись в усіх аспектах їх діяльності.

Відрадно, що останнім часом аналогічний підхід все частіше зустрічається і у різноманітних положеннях національних компаній, відповідно до яких саме працівник є основною цінністю компанії. Такий людиноцентричний підхід викликає повагу у контрагентів та споживачів і наближає український бізнес до високих міжнародних стандартів його ведення.

Безумовно, для практичного наповнення таких високих декларативних норм, керівництво компаній, незалежно від сфери діяльності, має витрачати величезні ресурси на забезпечення належних умов праці своїх робітників. Так, відповідно до ч. 4 ст. 153 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Та якими б безпечними не були технологічні процеси на підприємстві, якими б високими не були стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби праці, ніхто не застрахований від нещасних випадків або іншого роду інцидентів, наслідками яких може бути заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого, а в окремих випадках — і спричинення загибелі потерпілим працівникам.

У випадку раптового виникнення подібної надзвичайної ситуації (а переважна більшість подібних інцидентів виникає неочікувано і передбачити їх практично неможливо) топ-менеджмент компанії, звісно, змушений оперативно реагувати на її наслідки і вживати всіх заходів для усунення ризиків для життя і здоров’я працівників, лікування постраждалих працівників, допомоги їх родинам, тощо.

Тим не менш, як би не поводило себе керівництво після виникнення нещасного випадку, компанія повинна бути готовою до подальшого ретельного дослідження обставин інциденту, в тому числі — і в рамках ймовірного кримінального провадження, відкритого за фактом порушення вимог законодавства про охорону праці, що призвело до заподіяння шкоди життю чи здоров’ю конкретним працівникам.

Світовий досвід у підходах до кваліфікації подібних подій (дій) в контексті кримінальної відповідальності (який, зазвичай, прийнято відносити до так званих бізнес злочинів, або ж business crimes) є неоднорідним та значно відрізняється від країни до країни. Втім, певні закономірності прослідковуються та дозволяють виокремити дві великі групи країн: 1) країни, де кримінальній відповідальності підлягають виключно фізичні особи і 2) країни, у яких наявна концепція відповідальності юридичних осіб, в тому числі — і за спричинення смерті співробітникам компаній під час їх роботи.

Так, до першої групи країн належить, зокрема, Іспанія, де за ст. 142 Кримінального кодексу дії менеджменту компаній (фізичних осіб), що призвели до заподіяння шкоди життю чи здоров’ю конкретним працівникам, можуть кваліфікуватись як груба недбалість і тягти за собою від 1 до 4 років позбавлення волі.

У Німеччині кримінальна відповідальність юридичних осіб так само виключається законодавством, а заподіяння смерті співробітникам може бути кваліфіковано як вбивство з необережності (ст. 222 Кримінального кодексу Німеччини).

Натомість у країнах, що входять у другу групу, допускається настання кримінальної відповідальності і відносно юридичних осіб, як наслідок — компанії можуть відповідати і за заподіяння смерті їх працівникам.

Найбільш яскравим представником другої групи країн є Сполучене Королівство, яка після вступу в силу 6 квітня 2008 року законодавчого акту The Corporate Manslaughter and Corporate Homicide Act 2007 отримало нову концепцію — ненавмисне вбивство внаслідок злочинної недбалості, або ж Corporate Manslaughter На території Шотландії використовується термін Corporate Homicide (дослівно — ненавмисне корпоративне вбивство).

Суть даного злочину полягає у грубих порушеннях законодавства про охорону здоров’я та безпеки праці (як наслідок — порушення відповідних процедур), що призвели за собою смерть особи — співробітника компанії. Окремо досліджується ступінь вини у інциденті вищого керівництва компанії, а до компанії може бути застосовано покарання, в тому числі — у вигляді необмеженого штрафу (наразі найбільший штраф, застосований за даний злочин, склав бл. 1,2 млн фунтів стерлінгів).

Схожа концепція діє у Франції, де ст. 221-6 Кримінального кодексу встановлює відповідальність за заподіяння смерті як за ненавмисне вбивство (l’homicide involontaire), а ст. 221-7 дозволяє притягати до кримінальної відповідальності за таке вбивство і юридичну особу (основний вид покарання — штраф до EUR 375 000).

Кримінальне законодавство України в даному контексті є наближеним до законодавства першої групи країн. Так, кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди здоров’ю чи заподіяння смерті працівникам на підприємстві підлягатимуть виключно фізичні особи. Підкреслимо, що застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру (за розділом XIV-1 КК України) саме за такі злочини не передбачено.

Водночас, повернемось до кримінальної відповідальності для фізичних осіб, яку Кримінальний кодекс України встановлює статтею 271 (порушення вимог законодавства про охорону праці).

За такою статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого карається штрафом від 1700 до 3400 гривень або виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на той самий строк.

Якщо ж такі дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то кримінальна відповідальність є набагато суворішою та передбачає вже виправні роботи на строк до 2 років або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення волі на строк до 7 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 2 років або без такого.

В даному світлі варто наголосити, що сама по собі ст. 271 КК України не встановлює конкретних кримінально-караних дій, за які особа понесе покарання. Як кажуть юристи, вона є відсильною (бланкетною), тобто направляє до специфічних нормативно-правових актів, як то законодавчих чи локальних, що встановлені на конкретному підприємстві.

Варто наголосили, що для притягнення особи до кримінальної відповідальності за даною статтею, необхідна присутність наступних факторів:

• Особа має володіти статусом службової особи (тобто, бути наділеною організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими обов’язками в межах відповідної організації чи підприємства).
• Бути уповноваженою та відповідальною особою на підприємстві щодо охорони праці, додержання правил внутрішнього трудового розпорядку, техніки безпеки, протипожежних правил, проходження медичних оглядів тощо.

Для практичного розуміння застосування даної статті наводимо декілька прикладів з Єдиного державного реєстру судових рішень, за які саме дії осіб було притягнуто до кримінальної відповідальності:

• Особа, що займала посаду начальника зміни транспортного цеху та була організатором праці на підприємстві, не створила належних умов для проведення ремонту і технічного обслуговування автомобілів, в результаті отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження водій, що здійснював ремонт автомобіля. Особу було визнано винною та їй призначено покарання у виді штрафу в розмірі 2550 (дві тисячі п’ятсот п’ятдесят) гривень.
   
• Директор товариства допустив до ремонту с/г техніки осіб, з якими не проведено інструктажу, не забезпечив їх відповідними підіймальними та запобіжними засобами, в результаті чого було травмовано особу із завданням їй тяжких тілесних ушкоджень. Як наслідок, директору було призначено покарання у виді виправних робіт строком на 1 (один) рік із відрахуванням щомісячно в дохід держави 20 відсотків із суми заробітку, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
   
• Майстер водозабірного комплексу обласного комунального підприємства не організував безпечне виконання ремонтних робіт, долучив до виконання робіт слюсаря без навчання та перевірки знань відповідних актів з охорони праці, допустив виконання робіт без проходження цільового інструктажу, в результаті чого загинув слюсар, що виконував відповідні роботи. В результаті, майстру було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади зі спеціальним обов’язком щодо охорони праці строком на 1 (один) рік. Водночас, його було звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на строк 1 (один) рік.

Як вбачається із судової практики, у всіх випадках особи були відповідальними за додержання правил безпеки на підприємстві, проте не здійснили належного інструктажу та контролю за діями підлеглих їм осіб, які отримали тілесні ушкодження різного рівня тяжкості чи яким була заподіяна смерть.

Таким чином, хоч відповідальна особа і не завдає безпосередньо шкоди іншій особі, проте несе відповідальність за те, що не «вберегла» та не забезпечила належної обізнаності потерпілої особи у можливій небезпеці під час виконання нею трудових обов’язків.

Якщо ж звернутись до офіційної статистики Генеральної прокуратури України, вказана стаття є досить поширеною та застосованою правоохоронними органами.

Так, за 2019 рік було зареєстровано 433 кримінальних проваджень, з яких 201 провадження було закрито, а 20 передано з обвинувальним актом до суду. За перші 5 місяців 2020 року було зареєстровано 164 кримінальних провадження, з яких 45 закрито, а 3 передано з обвинувальним актом до суду.

Як відомо, чинне законодавство зобов’язує слідчих та прокурорів невідкладно, протягом 24-х годин реєструвати кримінальне провадження не тільки в разі отримання відповідної заяви про вчинення кримінального правопорушення, а і у випадку самостійного виявлення ними з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Так, у трудовому праві процедура проведення розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві регламентується Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337 (далі — Порядок).

Відповідно до п. 8 Порядку, у разі отримання інформації про нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) від безпосереднього керівника робіт, повідомлення від закладу охорони здоров’я, заяви потерпілого, членів його сім’ї чи уповноваженої ним особи тощо роботодавець зобов’язаний протягом двох годин повідомити (в подальшому — і на паперовому носії) такі установи та організації, як територіальний орган Держпраці, робочий орган Фонду соціального страхування, керівника первинної організації профспілки незалежно від членства потерпілого в профспілці, тощо.

В той же час, згідно абз. 10, 13 п. 8, п. 10 Порядку, якщо нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) призвели до тяжких (у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого) чи смертельних наслідків, смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків), повідомлення про нещасний випадок додатково надсилається органові поліції.

Враховуючи вказане та чітко не визначений перелік джерел обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (зокрема, не виключено звернення напряму до органу поліції потерпілого, членів його сім’ї чи уповноваженої ним особи з заявою про злочин), ризик відкриття кримінального провадження за фактом інциденту, що стався на виробництві і призвів до тяжких наслідків, вбачається як доволі високий.

Відкриття кримінального провадження надає достатньо широкі повноваження органу досудового розслідування з метою встановлення наявності ознак складу злочину у інциденті, що стався на підприємстві.

Так, слідчі в рамках досудового розслідування зможуть проводити фактично необмежений спектр процесуальних дій, які часто можуть дуже суттєво вплинути і на виробничий процес та роботу підприємства в цілому.

Так, найбільш типовими діями під час досудового розслідування за ст. 271 КК України є:

• надсилання запитів з метою отримання інформації та документів;
• ініціювання процедури тимчасового доступу до документів в судах;
• проведення численних допитів посадових осіб підприємства, включаючи топ-менеджмент компанії;
• проведення експертиз, в тому числі — і дослідження майна, що належить компанії;
• проведення обшуків на підприємстві, тощо.

До документів, що можуть цікавити слідство в першу чергу при досудовому розслідуванні за фактом інциденту, слід віднести:

• статут або інші установчі документи компанії;
• посадову інструкцію особи/осіб, що відповідальна/-і за безпеку праці на підприємстві;
• посадову інструкцію директора (керівника) Компанії;
• інструкції з охорони праці для працівників компанії;
• журнали реєстрації інструктажів з питань охорони праці;
• документи/інформацію, наявні у Компанії щодо причин інциденту;
• документи, передані Комісії з розслідування нещасних випадків за наявності (наприклад, протоколи засідання Комісії, акт розслідування нещасного випадку, пояснювальні записки, надані Комісії, тощо);
• документи інших (внутрішніх) розслідувань нещасного випадку (за наявності).

Крім того, інформація, що міститься у вказаних документах, буде перевірятись шляхом проведення допитів співробітників підприємства, зокрема і його найвищого керівництва.

Зауважимо, що в даному випадку орган досудового розслідування хоча формально і обмежений предметом доказування причин та наслідків інциденту, загальною характерною рисою слідчих дій є підвищений інтерес до всієї господарської діяльності підприємства. Відтак, не виключається, скажімо, вилучення за судовим рішенням документів, що не будуть мати до самого інциденту жодного відношення, або допит іноземного топ-менеджменту компанії, що не є відповідальним за безпеку праці на підприємстві.

Підсумовуючи вищевикладене, наостанок — кілька коротких рекомендацій щодо першочергових дій роботодавця у випадку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві в світлі можливих ризиків кримінальної відповідальності:

• сумлінно дотримуватись всіх вимог, передбачених трудовим законодавством, у випадку настання інциденту, зокрема — повідомити орган Держпраці, Фонду соціального страхування, ініціювати проведення внутрішньої перевірки тощо;
• встановити осіб, відповідальних за охорону та безпеку праці на виробництві, оскільки саме до них в першу чергу може виникнути «зацікавленість» від правоохоронних органів;
• у випадку відкриття кримінального провадження за наслідками нещасного випадку — співпрацювати з правоохоронними органами та не створювати їм перешкоди у здійсненні розслідування;
• заручитись правовою допомогою адвоката, так як кожний випадок є індивідуальним і варто врахувати всі можливі ризики та вибудовати стратегію подальших дій.

Автори: О. Задоєнко, старший юрист, адвокат, к.ю.н., К. Шапран, юрист, адвокат

Джерело: ЮРЛІГА