Професія водолаза пов’язана із значними ризиками для здоров’я та безпеки. Особливості умов праці нерідко призводять до нещасних випадків та виникнення професійних захворювань.
Водолазні професійні захворювання прийнято поділяти на специфічні і неспецифічні. До специфічних відносяться захворювання і травми, що виникають у водолазів в результаті впливу на організм факторів гіпербаричного газового і водного середовища.
При спусках на малі і середні глибини до специфічних професійних захворювань водолазів відносяться: декомпресійна хвороба; баротравми легенів; баротравми вуха і придаткових порожнин носа; барогіпертензійний синдром; обтиск водолаза; обтиснення грудної клітини; травма підводною вибуховою хвилею; отруєння шкідливими газоподібними речовинами; отруєння киснем; кисневе голодування; отруєння вуглекислим газом; азотний наркоз (наркотична дія азоту). До неспецифічних захворювань і травм відносять захворювання і травми, що зустрічаються не тільки серед водолазів, але і серед осіб інших професій, що піддаються впливу різних несприятливих факторів зовнішнього середовища, які не мають безпосереднього зв’язку з підвищеним тиском: утоплення; переохолодження; перегрівання; отруєння і травми, викликані небезпечними морськими тваринами; отруєння нафтопродуктами; електротравма; термічні опіки тощо.
У більшості випадків водолазні професійні захворювання розвиваються гостро, в ході водолазного спуску або відразу після його закінчення. Особливу групу складають водолазні захворювання, що розвиваються під впливом систематичного впливу несприятливих факторів гіпербаричного середовища і проявляються в міру збільшення трудового стажу. До цих станів, перш за все, відноситься хронічна декомпресійна хвороба. Її головним проявом є асептичний остеонекроз (омертвіння ділянок кісток).
Захворювання водолазів, які виникають під час спусків або у фазі після їх закінчення, найчастіше протікають з гострим порушенням життєво важливих функцій організму, тому їх розпізнавання і надання медичної допомоги повинні проводитися в найкоротший термін. При діагностиці важливе значення мають обставини, які спровокували захворювання, а також правильна оцінка скарг водолаза і найбільш виражених симптомів і зовнішніх ознак захворювання.
Нормальними умовами водолазного спуску є такі умови, коли спуск проводиться на глибині до 12 м, в денний час, при температурі повітря вище 0 ° С і атмосферному тиску більше 700 мм рт. ст., температурі води від +12 до + 25 ° С, видимості під водою не менше 1 м, швидкість течії не більше 0,5 м / с, хвилювання моря не більше 2 балів, коли вода не заражена отруйними речовинами, не містить нафтопродуктів та господарчо-побутових відходів, а також коли робота виконується на чистому ґрунті або відкритій палубі затонулого судна.
Водолазні спуски і роботи забороняються:
- в несправному, неперевіреному або некомплектному водолазному спорядженні, при відсутності засобів зв’язку, без водолазного ножа, з використанням для дихання повітря, яке не пройшло хімічного аналізу відповідно до встановлених вимог;
- в вентильованому спорядженні при температурі повітря нижче -30 ° С, а в гідрокомбінезоні – нижче -20 ° С. При відсутності захисних пристосувань забороняються спуски при температурі повітря нижче -10 ° С і швидкості вітру 7 балів (14 м / с), а також при температурі повітря нижче -15 ° С і силі вітру 5 балів (8,5 м /с);
- при швидкості течії понад 2 м /с;
- з борту нестійких плавзасобів (байдарок, каное, шверботів, і т.д.);
- з суден, які не мають надійної установки над місцем робіт способом, що виключає дрейф під впливом течії, вітрового навантаження і хвилювання водної поверхні;
- з борту суден і плавзасобів (крім спеціальних плавзасобів), а також з берегових об’єктів при ступеню хвилювання більше 2 балів (при рятуванні людей допускаються спуски при хвилюванні більше 3 балів з прийняттям додаткових заходів безпеки);
- під корпусом судна при мінімальній відстані між ґрунтом і днищем судна менше 2 м по всій довжині з урахуванням коливання судна на хвилюванні;
- при віддаленні водолаза в вентильованому спорядженні від спускового кінця більш ніж на 20 м;
- з зануренням в бензин і інші рідини, що інтенсивно руйнують водолазне спорядження.
При підводних роботах, для запобігання або зменшення декомпрессійного ефекту, застосовуються:
- десатурація (процес виведення азоту з крові людини) в декомпрессійних камерах – поступове зниження тиску до атмосферного, що дозволяє небезпечній кількості азоту покинути кров і тканини;
- методики підйому з глибини, що знижують або усувають декомпресійний ефект (з подальшою декомпресією): поступовий підйом, з зупинками, що забезпечують зниження рівня азоту в крові;
- підйом в герметичній капсулі (або батискафі).
- тимчасова заборона на перебування в середовищах низького тиску після занурення;
- використання для декомпресії газових сумішей з високим відсотковим вмістом кисню (нітрокси).
Джерело: прес-центр Управління Держпраці у Миколаївській області
