Чи можна прийняти на роботу інженера-електрика (після закінчення вишу) на посаду електромонтера 3-го або 5-го розряду? Та як прийняти працівника електромонтером, якщо Національний класифікатор України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» не містить професійної назви такої роботи? Яке навчання потрібно пройти для подальшого присвоєння відповідного кваліфікаційного розряду за робітничою професією?
Кваліфікаційні вимоги, які мають ураховуватися під час прийняття рішення щодо можливості прийняття на роботу осіб за певними професіями, містяться у кваліфікаційних характеристиках цих професій, які, як правило, публікуються у відповідних галузевих випусках Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (далі — ДКХП). Зауважимо, що на цей час Національний класифікатор України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» (далі — КП) не містить професійної назви роботи «електромонтер» саме у такому узагальненому вигляді, натомість він містить широке коло різноманітних спеціалізацій професії «електромонтер», кваліфікаційні характеристики яких містяться в різних галузевих випусках ДКХП, наприклад у:
- Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» ДКХП, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336 (далі — Випуск 1):
- 7241 «Електромонтер диспетчерського устаткування та телеавтоматики»;
- 7241 «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування»;
- Випуску 6 «Видобування нафти та природного газу» ДКХП, затвердженому Міністерством палива і енергетики України 28 липня 1999 року:
- 7241 «Електромонтер з обслуговування бурових»;
- 7241 «Вишкомонтажник-електромонтер»;
- Випуску 62 «Виробництво та розподілення електроенергії» ДКХП, затвердженому наказом Міністерством палива і енергетики України від 16 березня 2001 року № 19:
- 7241 «Електромонтер оперативно-виїзної бригади»;
- 7241 «Електромонтер з ремонту апаратури, релейного захисту й автоматики»;
- Випуску 66 «Залізничний транспорт та метрополітен» ДКХП, затвердженому наказом Міністерство інфраструктури України від 20 травня 2016 року № 181:
- 7241 «Електромонтер-релейник»;
- 7241 «Електромонтер тягової підстанції»;
- Випуску 70 «Зв’язок» ДКХП, затвердженому наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 4 жовтня 2000 року № 144:
- 7243 «Електромонтер станційного радіотелевізійного устаткування»;
- 7242 «Електромонтер з обслуговування електроустановок».
З кваліфікаційних характеристик можна дізнатися про конкретні кваліфікаційні вимоги для доречної спеціалізації електромонтера 3-го або 5-го розряду. Крім цього, у кваліфікаційній характеристиці міститься інформація про необхідний обсяг і зміст знань для роботи за відповідною професією за певним кваліфікаційним розрядом, а також можуть наводитися приклади робіт, які мають виконуватися за таким розрядом. Наприклад, для розрядів професії «Електромонтер диспетчерського устаткування та телеавтоматики» встановлено такі кваліфікаційні вимоги:
- для 3-го розряду: повна загальна середня освіта та професійно-технічна освіта без вимог до стажу роботи або повна загальна середня освіта та професійна підготовка на виробництві. Підвищення кваліфікації та стаж роботи за професією електромонтера диспетчерського устаткування та телеавтоматики 2-го розряду — не менше 1 року;
- для 5-го розряду: професійно-технічна освіта. Підвищення кваліфікації та стаж роботи за професією електромонтера диспетчерського устаткування та телеавтоматики 4-го розряду — не менше 1 року.
Якщо кандидат на роботу відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим для певного кваліфікаційного розряду певної робітничої професії (про що свідчать подані до відділу кадрів документи про освіту, стаж роботи, присвоєння кваліфікацій), його можна приймати на відповідну роботу.
Крім цього, у пункті 8 «Загальних положеннях Довідника кваліфікаційних характеристик працівників» Розділу 2 «Професії робітників» Випуску 1 ДКХП (далі — «Загальні положення» Розділу 2 Випуску 1 ДКХП) установлено, що робітники, робота яких пов’язана з авіаційним, автомобільним, морським, річковим, залізничним транспортом, виконанням підривних робіт, зберіганням і застосуванням вибухових матеріалів та отруйних речовин, обслуговуванням підйомно-транспортного устаткування, котельних установок, апаратів і посудин, що працюють під тиском, або зайняті на інших роботах, для яких чинними правилами та інструкціями встановлено особливі вимоги виконання, у т. ч. безпечного ведення робіт, запобігання аварійності, виробничому травматизму та професійним захворюванням, повинні знати й додержуватися нормативних актів про охорону праці, виробничих (експлуатаційних) інструкцій, технологічних регламентів, а також мати відповідний документ, що засвідчує завершену та успішну спеціальну підготовку до виконання цих робіт та своєчасну перевірку знань з охорони праці.
Нормативними актами з охорони праці встановлено особливі вимоги щодо виконання певних робіт, у т. ч. робіт з підвищеною небезпекою. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року № 15. Згідно із цим документом до таких робіт, зокрема, належать:
- електрозварювальні, газополум’яні, наплавочні і паяльні роботи, контроль за зварювальними з’єднаннями;
- роботи в охоронних зонах ліній електропередач;
- роботи на кабельних лініях і діючих електроустановках;
- роботи в зонах дії струму високої частоти, іонізуючого випромінювання, електростатичного та електромагнітного полів, а також роботи із застосуванням лазерів, дозиметрів;
- роботи на повітряних лініях зв’язку, які перетинають лінії електропередач, контактні проводи.
Також у пункті 9 «Загальних положень» Розділу 2 Випуску 1 ДКХП установлено, що робітники, які безпосередньо зайняті керуванням і обслуговуванням машин та устаткування (оператори, машиністи, апаратники, електромонтери тощо), повинні мати професійну підготовку в обсязі, достатньому для безпечного усування несправностей та відмов, що виникають у процесі роботи, а також для участі в їх ремонті.
Особи, які не мають професійної освіти або стажу роботи, встановлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід та якісно і у повному обсязі виконують покладені на них завдання та обов’язки, можуть бути, як виняток, прийняті на відповідну роботу (п. 13 «Загальних положень» Розділу 2 Випуску 1 ДКХП).
Оцінювати здатність і можливість якісно й у повному обсязі виконувати завдання та обов’язки, передбачені для певних кваліфікаційних розрядів окремих робітничих професій, а також присвоювати відповідні кваліфікаційні розряди мають кваліфікаційні комісії під час кваліфікаційної атестації. Основним нормативно-правовим актом, який регулює різні питання кваліфікаційної атестації, є Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти України від 31 грудня 1998 року № 201/469.
Треба знати! Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, поширюється не лише на учнів, слухачів, працівників, які здобувають освіту в професійно-технічних та інших навчальних закладах, а й на осіб, які здобувають освіту на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Згідно із зазначеним Положенням учні (слухачі), які завершили повний курс первинної професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації з присвоєнням розрядів (класів, категорій) в навчальних закладах або безпосередньо на підприємствах, проходять кваліфікаційну атестацію — складають кваліфікаційні іспити. Під час кваліфікаційної атестації вони мають:
- самостійно виконати кваліфікаційну пробну роботу, характерну для певної професії та рівня кваліфікації;
- скласти іспит із предметів теоретичної підготовки.
За результатами кваліфікаційних іспитів державна кваліфікаційна комісія навчального закладу (підприємства, установи, організації) приймає рішення про присвоєння або підвищення робітничої кваліфікації відповідного розряду (класу, категорії).
У разі професійної підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації) безпосередньо на підприємстві питання щодо навчання працівників також регулюються Положенням про професійне навчання працівників на виробництві, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України від 26 березня 2001 року № 127/151. У пункті 2.3 цього Положення зазначено, що первинна професійна підготовка робітників завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «Кваліфікований робітник» із набутої професії відповідного розряду (класу, категорії, групи) та видається свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфікації, зразок якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2015 року № 645 «Про документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка і додатки до них».
Крім цього, у пункті 2.4 зазначеного Положення розглядається така форма професійне (професійно-технічне) навчання на виробництві, як перепідготовка, яка спрямована на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку. Відповідно до цього пункту розроблення та затвердження робочих навчальних планів та програм для перепідготовки робітників здійснюється безпосередньо суб’єктами господарювання на основі типових навчальних планів та програм для підготовки робітників за відповідними професіями і державних стандартів з конкретних професій. При цьому допускається скорочення до 50% навчальних програм за рахунок виключення матеріалу, вивченого раніше, з урахуванням фактичного рівня професійних знань, навичок та вмінь робітників, які навчаються. Перепідготовка завершується кваліфікаційною атестацією.
Особи з вищою освітою, які з певних причин оволодівають робітничими професіями, проходять навчання на загальних підставах (п. 2.4 Положення про професійне навчання працівників на виробництві).
Отже, інженера, який закінчив заклад вищої освіти, можна прийняти на роботу за його спеціальністю на відповідну посаду керівника, професіонала, фахівця або учнем за робітничою професією. Для подальшого присвоєння відповідного кваліфікаційного розряду за робітничою професією такий працівник має пройти у встановленому порядку навчання на виробництві (курсове або індивідуальне) та кваліфікаційну атестацію, за результатами якої йому може бути присвоєний відповідний розряд за робітничою професією.
Джерело: КАДРОВИК.UA
