Мар’яна Задорожна,
лікар-профпатолог
Моя родичка, яка більше двох десятків років пропрацювала на ткацькій фабриці, завжди розмовляє з родиною та знайомими на підвищених тонах. І зовсім не через свій складний характер. Професія жінки, пов’язана зі щоденним невмовкаючим гуркотом верстатів, спричинила зниження слуху. В цеху вона була змушена голосно кричати, щоб її почули напарниця чи майстер, а вдома спрацьовувала спочатку звичка, а пізніше й необхідність. Така проблема — погіршення, а інколи й повна втрата слуху — не рідкість серед працівників, яким доводиться багато часу проводити в умовах надмірного виробничого шуму. Чому так трапляється і чи існують фактори, які дозволили б запобігти проблемі? І чи можна зберегти слух до глибокої старості?
Вразливий орган
За наш слух відповідає надзвичайно тонка конструкція, розміщена в дуже маленькому просторі. Хоч зовні вушна раковина людини виглядає досить переконливо, однак об’єм барабанної порожнини вуха становить лише один кубічний сантиметр. І в такому тісному просторі розташовані орган слуху, орган рівноваги, а також лицьовий нерв, відповідальний за роботу лицьових м’язів.
Досить незначної травми, випадкового потрапляння до вуха стороннього предмета або запального процесу, щоб ідеально «сконструйований» орган перестав нормально виконувати свою роботу — давати нам звукову картину навколишнього світу.
Вухо розділяють на три частини: зовнішнє, середнє та внутрішнє. Структури зовнішнього вуха збирають навколишні звуки й направляють їх до середнього вуха, до барабанної перетинки та трьох слухових кісточок. Ці утворення передають звукові коливання до рідини внутрішнього вуха.
Внутрішнє вухо (лабіринт) оточене щільною кістковою капсулою та заповнене рідиною — ендолімфою та перилімфою, де містяться надзвичайно тонкі закінчення слухового й вестибулярного нервів.
Рух рідини в передньому слуховому відділі стимулюють закінчення слухового нерва. В ньому утворюється електричні імпульси, які передаються в мозок і розшифровуються ним як звуки.
Коли звуків забагато
Але якщо у побуті різного характеру звуки, як правило, не перевищують меж зони комфорту, то на виробництві, особливо там, де постійно працює потужна техніка або проводяться механічні чи автоматичні операції з металом, шум стає негативним фактором, здатним зіпсувати не тільки слух, але й здоров’я в цілому.
Ступінь негативного впливу шуму залежить від сили і частоти звуку, тривалості його дії, фізичного та психічного стану людини. Шкідливий вплив виробничого шуму виявляється як у специфічних ушкодженнях органів слуху, так і в порушеннях багатьох інших органів, в першу чергу центральної нервової системи.
Інтенсивний виробничий шум призводить до часткової або повної втрати слуху. Зміни слуху настають при рівні шуму понад 80 дБ, який постійно діє протягом 3–5 років (залежно від фізичного стану працівника).
Першими ознаками розвитку нейросенсорної приглухуватості є погане сприйняття розмови пошепки, а також шум у вухах.
Якщо працівник продовжує працювати в умовах підвищеного шуму, супроводжується прогресуючим розвитком втрати слуху. При цьому спочатку виникає слухова адаптація — зниження слухової чутливості і швидке відновлення її після припинення дії шуму. Згодом процес відновлення слуху затягується, а втома слухового аналізатора переходить у перевтому.
Тривалий (більше 10 років) вплив шуму вище 90 дБ на працівника може викликати не тільки приглухуватість, а й абсолютну втрату слуху — внаслідок дегенерації чутливих клітин внутрішнього вуха у зв’язку з їх перенапруженням. Такі розлади слуху кваліфікуються як незворотні.
Виробничі джерела шуму
До найбільш потужних джерел виробничого шуму належать:
– доменне обладнання 90 — 100 дБ;
– компресорні станції — 100 дБ;
– автомагістраль з інтенсивним рухом — 100 дБ;
– дизель-генераторні установки — 100–110 дБ;
– штампувальний прес — 112 дБ;
– клепальне обладнання — 117 дБ;
– деревообробне обладнання — 93–118 дБ;
– реактивний двигун літака — 130 дБ;
– реактивний двигун ракети — 170 дБ.
До груп найбільшого професійного ризику за шумом належать штампувальники, ковалі, клепальники, столяри-верстатники, жерстяники, аеродромні робітники, ткалі, оператори кол-центрів, робітники з ручним електроінструментом, механіки та мотористи суднові.
Продовження читайте в журналі «Охорона праці і пожежна безпека» №5, 2014
