Воєнний стан в Україні наразі продовжено до 19 лютого 2023 року. У період дії воєнного стану відповідно до частини 6 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі — Закон № 2136) не застосовуються, зокрема, норми статті 53, частин третьої — п’ятої статті 67, статей 71, 73 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).
Тобто в період воєнного стану не діють деякі норми стосовно святкових та неробочих днів, а також перенесення вихідних днів.
Відповідно до вищезазначеної норми не застосовуються норми статті 73 КЗпП. Внаслідок цього на наступний період дії воєнного стану, тобто до 19 лютого 2023 року, святкові та неробочі дні (25 грудня — Різдво Христове; 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різдво Христове) стають звичайними календарними днями. А будуть вони вихідними днями чи робочими, залежить від днів тижня, на які вони припадуть, а також від того, встановлений на підприємстві п’ятиденний робочий тиждень чи шестиденний.
Відтак за календарем грудня 2022 року та січня 2023 року:
- 25 грудня 2022 року — Різдво Христове — неділя;
- 1 січня 2023 року — Новий рік — неділя;
- 7 січня 2023 року — Різдво Христове — субота.
Тобто для тих підприємств, які працюють з п’ятиденним робочим тижнем з вихідними днями в суботу та неділю, всі ці дні будуть вихідними днями, а для тих, хто працює з шестиденним робочим тижнем з вихідним в неділю, вихідними будуть Різдво Христове (25 грудня 2023 року) та Новий рік (01 січня 2023 року).
Дуже часто постає питання, а чи переноситься в такому випадку вихідний день на наступний за святковим днем. Тут є два нюанси.
Нюанс перший. Ми зазначили, що святкові та неробочі дні відповідно до законодавства стали звичайними календарними днями. Тобто фактично за правилами норми частини третьої статті 67 КЗпП, якщо б святковий чи не робочий день збігався з вихідним днем, то вихідний день переносився на найближчий робочий день. Але у нас за законодавством немає святкових та неробочих днів, як наслідок немає збігу і немає переносів вихідних днів.
Нюанс другий. Відповідно до частини 6 статті 6 Закону № 2136 на період дії воєнного стану норма частини третьої статті 67 КЗпП також не застосовується, тобто не тільки переносити немає чого, а й правила переносу не діють.
Відповідно у грудні 2022 року 26 грудня стає звичайним робочим днем, а у січні 2023 року звичайними робочими дня будуть 2 січня та 9 січня. Це, звісно, вплине на норму тривалості робочого часу на ці відповідні місяці.
І тут слід нагадати, що норма тривалості робочого часу за відповідний місяць або інший розрахунковий період є розрахунковою величиною, яка розраховується в першу чергу на підставі норми статті 50 та 51 КЗпП, тобто виходячи з норми тривалості робочого часу за тиждень та з урахуванням п’ятиденного чи шестиденного робочого тижня, встановленого на підприємстві.
Відтак як наслідок того, що не застосовуються норми статті 73 та частини третьої статті 67 КЗпП у період воєнного стану, норми тривалості робочого часу в грудні 2022 року та в січні 2023 року збільшаться. Але це збільшення відбудеться в межах 40-годинного (або іншого, встановленого скороченого) робочого тижня і не будуть наднормовою роботою. Оскільки надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП).
Таким чином, ця робота в межах норми робочого часу, передбаченого статтями 50, 51 КЗпП, буде входити в розмір місячної оплати праці або оплачуватися в одинарному розмірі при погодинній оплаті праці.
Зверніть увагу, що хибним є обґрунтування такого збільшення робочого часу як наслідок скасування святкових та неробочих днів і перенесення вихідних днів на підставі частини 1 статті 6 Закону № 2136.
Ця норма справді передбачає збільшення норми робочого часу до 60 годин на тиждень, але суто для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).
Тотожня норма щодо збільшення робочого часу передбачена і нормою частини 2 статті 6 Закону № 2136 для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу. Проте таке збільшення робочого часу, яке відбулося у зв’язку з тим, що святкові та неробочі дні стали на період воєнного стану звичайними календарними днями, до збільшення робочого часу працівникам критичної інфраструктури на підставі норм частини 1–2 статті 6 Закону № 2136 не має жодного відношення.
Хоча за нормами законодавства про працю два Різдва і Новий рік стали звичайними календарними днями, для громадян вони залишаються релігійними та традиційними святами, які в родинах будуть святкувати незалежно від норм законодавства та вихідних днів. На цей та початок наступного року різдвяні та новорічні свята припадають на вихідні дні, але ми ж вже звикли відпочивати і на наступний день після таких свят, якщо вони збігаються з вихідними. А цьогоріч перенесень не буде.
Чи має право своїм рішенням роботодавець встановити дні, які йдуть за релігійними та традиційними святами, вихідними днями?
Відповідно до статті 91 КЗпП підприємства за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові та соціально-побутові пільги для працівників.
При цьому є пряма норма частини 6 статті 6 Закону № 2136, відповідно до якої вихідний день, який збігається зі святковим, не переноситься на найближчий робочий день, внаслідок того, що святкових днів у нас немає.
Ці дві норми можуть бути виконані окремо одна від одної. Спочатку встановлюємо робочий час відповідно до Закону № 2136. А потім (якщо є кошти й ці кошти не бюджетні, а підприємство недержавне), за погодженням з трудовим колективом, можна встановити додаткові дні відпочинку.
Джерело: Кадровик.UA
