Чи зобов’язаний роботодавець надати працівникам щорічні додаткові відпустки за роботу в шкідливих та важких умовах праці у разі, якщо під час атестації робочих місць на робочих місцях були встановлені шкідливі умови праці?
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» від 17 листопада 1997 р. № 1290 був затверджений порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку (далі — Порядок).
Частиною 1 пункту 1 Порядку зазначено, що щорічна додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах праці надається працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами зазначеного Списку (далі — Список), незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва і цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ.
Частиною 1 пункту 4 Порядку визначено, що конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці.
Тобто, роботодавець зобов’язаний надати щорічну додаткову відпустку працівникам виробництв, цехів, професій і посад зайнятим на роботах в шкідливих та важких умовах праці передбаченими додатком 1 «Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку» до Списку.
Віднесення робіт до категорії зі шкідливими й важкими умовами праці та визначення права на пільги і компенсації працівникам за роботу в цих умовах залежить від результатів атестації відповідних робочих місць за умовами праці згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (далі — Порядок № 442).
Вимогами пункту 3 Порядку № 442 передбачено проведення атестації з цим Порядком та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджуються Мінсоцполітики і МОЗ. На теперішній час є чинними Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджені постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року № 41 (далі — Методичні рекомендації).
Абзацом 3 пункту 6.7 Методичних рекомендацій запропоновано за результатами атестації встановити працівникам пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства згідно з ст. 26 Закону України «Про підприємства», і ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про підприємства» втратив чинність з 1 січня 2004 року (згідно з Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-IV).
Відповідно до частини шостої статті 69 Господарського кодексу України підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день й інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.
Тобто, підприємство має право (а не зобов’язане) самостійно встановлювати для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги.
Джерело: Управління Держпраці
