Понад чотири роки та три судові інстанції знадобилось, аби довести роботодавцю, що його працівник отримав травму під час виконання своїх обов’язків. Нещасний випадок стався ще 22 липня 2009 року, коли під час проведення робіт з дозатором до пральної машини інженер відділу сервісу комунальної гігієни ТОВ «Лізоформ» Тесленко С. І. отримав хімічний опік рогівки лівого ока лужним розчином.
Після отримання медичної допомоги постраждалий зателефонував своєму безпосередньому керівникові, який порадив йому оформити лікарняний як побутову травму, на що Тесленко С. І. погодився, що знайшло відображення в первинному лікарняному.
В подальшому постраждалого інженера було направлено для лікування в «ДУ Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В. П. Філатова АМН України».
Враховуючи стійку втрату зору (проведення декількох операцій, майже повну сліпоту лівого ока та встановлення інвалідності), а також незгоду з висновками комісії, створеної підприємством «Лізоформ», постраждалий звернувся до територіального управління Держгірпромнагляду у Дніпропетровській області.
Провівши спеціальне розслідування, вивчивши медичні матеріали та опитавши свідків, комісія теруправління Держгірпромнагляду дійшла висновку про те, що нещасний випадок, що стався 22.07.2009р. з Тесленком С. І., пов’язаний з виробництвом, та було складено акти за формою Н-5 та Н-1.
Однак, роботодавець з позовною заявою від 26.05.2010р. звернувся до окружного адміністративного суду м. Києва щодо визнання актів спеціального розслідування не чинними та нещасного випадку, що стався з Тесленком С. І., не пов’язаним з виробництвом.
Суд першої інстанції, провівши судове засідання, відмовив у задоволенні адміністративного позову повністю. Але таке рішення знову не задовольнило ТОВ «Лізоформ». Відтак, теруправлінню Держгірпромнагляду у Дніпропетровській області разом з постраждалим довелося пройти всі кола судової влади, аби довести законність прийнятого комісією із спеціального розслідування рішення.
Так, рішення суду першої інстанції було залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2011 року, та лише 6 березня 2014 року завдяки постійним наполегливим зверненням теруправління Держгірпромнагляду Вищий адміністративний суд України виніс ухвалу, якою касаційну скаргу ТОВ «Лізоформ» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2010р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011р. у справі за позовом ТОВ «Лізоформ» до територіального управління Держгірпромнагляду у Дніпропетровській області, третя особа — Тесленко Сергій Іванович про визнання не чинним та скасування актів залишено без змін.
На жаль, у цій історії дивною є позиція роботодавця, який замість того, аби захищати інтереси свого працівника, який постраждав під час виконання своїх обов’язків на його ж користь, намагається порушити його права. Ця незрозуміла «принциповість», що змусила пройти всі ланки судового процесу, забрала стільки часу та енергії в усіх учасників процесу є показником морального обличчя роботодавця та незнання законодавства.
