Роздрібна торгівля пальним може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками.
Відповідно до визначення зазначена діяльність, пов’язана із придбанням або отриманням та подальшим продажем або відпуском пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізацією скрапленого вуглеводневого газу.
Не секрет, що несправності та аварії на об’єктах роздрібної торгівлі можуть призвести до значних негативних наслідків.
Тож, перед тим, як розпочати діяльність, суб’єкт господарювання, перш за все, має через проведення ідентифікації впорядкувати визначення об’єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об’єктів.
Через проведення ідентифікації суб’єкт господарювання визначає інформацію про небезпеки, які несе виробничий об’єкт для життя і здоров’я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров’ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям.
Порядок ідентифікації та обліку об’єктів підвищеної небезпеки затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 956 (далі — Порядок № 956). Саме цей документ передбачає вимоги визначення сумарної маси індивідуальних небезпечних речовин, категорій та груп небезпечних речовин, які реалізуються на об’єктах роздрібної торгівлі пальним.
Звертаємо увагу, що Згідно з вимогами підпункту 2 пункту 1 Нормативів порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки (далі — Нормативи), затверджених Порядком № 956, до небезпечних речовин за їх властивостями відноситься така категорія речовин, як горючі рідини, притаманні для діяльності з роздрібної торгівлі пальним, які можуть самозайматися, а також займатися за наявності джерела горіння і самостійно горіти після його видалення. Горючі рідини з температурою спалаху, що дорівнює або менша 61°С у закритому тиглі або менша 66°С у відкритому тиглі, належать до легкозаймистих (далі — ЛЗР).
Відповідно до вимог пункту 4.5.12 глави 4.5 розділу 4 Правил будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок (НПАОП 40.1-1.32-01), затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.06.2001 р. № 272, біля зовнішніх установок, які виділяють в атмосферу горючі гази, пару ЛЗР під час нормальної роботи, має місце обмежена вибухонебезпечна зона класу 1 (наприклад, біля нафтових свердловин, клапанів, місць відкритого зливу і наливу ЛЗР).
Зауважимо, що відповідно до ст. 21 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки.
Процедуру видачі або відмови у видачі, анулювання дозволів визначає Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1107 з урахуванням змін внесених 30.04.2019 року Постановою № 339 (далі — Порядок № 1107).
Отже, якщо роботодавець на паливозаправному пункті експлуатує обладнання та захисні системи, призначені для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі (паливороздавальну колонку, електрообладнання вибухозахищеного виконання — пункт 7 додатка 3 до Порядку № 1107), при цьому виконує роботи підвищеної небезпеки, наприклад монтаж, демонтаж, налагодження, ремонт, технічне обслуговування, реконструкції зазначеного обладнання (пункт 2 додатка 2 до Порядку № 1107) та/або газонебезпечні роботи та роботи у вибухопожежонебезпечних зонах (пункт 6 додатка 2 до Порядку № 1107), то йому необхідно одержати відповідні дозволи.
Якщо на об’єкті маса горючих рідин дорівнює або перевищує значення нормативів порогових мас, які визначено Порядком, то роботодавець повинен одержати дозвіл на такий вид роботи, як зберігання (пункт 3 додатка 2 до Порядку № 1107).
Оскільки дизельне паливо не належить до небезпечних речовин 1-го і 2-го класів небезпеки та зберігається в ємностях при атмосферному тиску меншому 0,05 МПа, крім ємностей для зберігання газового моторного палива, то одержання дозволу на експлуатацію таких ємностей не вимагається.
Водночас, важливо врахувати таку інформацію. Відповідно до вимог пункту 17 Нормативу, у разі коли найменша відстань від елементів потенційно небезпечного об’єкта до елементів селитебної території або промислових об’єктів не досягає 500 метрів для небезпечних речовин 1 і 2 групи та 1000 метрів для речовин 3 групи і сумарна маса хоча б однієї з усіх видів небезпечних речовин або хоча б однієї категорії чи групи небезпечних речовин, що розрахована згідно з пунктами 6–12 Нормативу, дорівнює пороговій масі небезпечних речовин 2 класу, що розрахована згідно з пунктом 16 Нормативу, або перевищує таку масу, потенційно небезпечний об’єкт відноситься до об’єктів підвищеної небезпеки 2 класу, якщо менша — потенційно небезпечний об’єкт не відноситься до об’єктів підвищеної небезпеки.
При цьому, для визначення належності потенційно небезпечного об’єкта до об’єкта підвищеної небезпеки під час проведення ідентифікації необхідно виконати розрахунки сумарної маси небезпечних речовин, що визначені пунктами 6-17 Нормативу.
Додамо, що у разі визначення об’єкту як об’єкту підвищеної небезпеки для нього розробляються ще такі документи:
- декларація безпеки об’єкта підвищеної небезпеки;
- план локалізації і ліквідації аварійних ситуацій і аварій.
Безпека працівників є пріоритетом під час здійснення будь-якої діяльності. Тож, кожен суб’єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю пальним на об’єктах підвищеної небезпеки та потенційної небезпеки, має володіти знаннями про виробничі ризики та реалізувати заходи, направлені на недопущення чи мінімізацію їх негативної дії.
Випаровування бензинів, дизпалива, газів негативно впливають на стан здоров’я людини. Тож, забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту, контроль за їх застосуванням є обов’язковою вимогою охорони праці, яку має забезпечувати керівник (власник) об’єкта роздрібної торгівлі пальним.
Навченість найманого персоналу безпечним методам роботи та контроль за дотримання вимог охорони праці є ключовим моментом у забезпеченні безпеки господарської діяльності. Перед допуском працівника до роботи роботодавець має укласти з ним трудовий договір, провести навчання та перевірку знань з охорони праці відповідно до покладених обов’язків, опрацювати дії локалізації, ліквідації аварійних ситуацій та аварій. У разі якщо підприємець самостійно здійснює господарську діяльність, він сам має володіти такими знаннями.
Суб’єкти господарювання не залежно від форми власності мають забезпечити наявність положень, інструкцій та інших актів з охорони праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на робочих місцях. При цьому, реалізовувати дієві заходи щодо недопущення нещасних випадків серед працівників під час трудової діяльності.
Джерело: Управління Держпраці
