До редакції журналу «Охорона праці та пожежна безпека» досить часто надходять запитання від читачів щодо навантаження працівників служб охорони праці роботами, що не входять до їхніх функціональних обов’язків. В журналі публікувались відповіді, але запитання продовжують надходити. На мою думку, це пов’язано з тим, що керівники (власники) підприємств не розуміють суті й важливості роботи служби охорони праці, вважають цю службу недостатньо зайнятою роботою, а тому й завантажують її завданнями, які зовсім на стосуються її функцій.
Доцільно навести таку аналогію. Мабуть, на жодному підприємстві бухгалтерію не завантажують роботою зі збуту та матеріального забезпечення. Виробничо-технічний відділ не зобов’язують виконувати роботу служби головного механіка чи головного енергетика. Не обтяжують себе роботою й власники (керівники) підприємств: крім обов’язків директора чи генерального директора вони не виконують додатково обов’язки головного інженера, фінансового, технічного директора чи директора з виробництва. На всі ці посади наймають відповідних фахівців, платять їм заробітну плату і не вишукують для них якихось додаткових функцій.
Службу охорони праці здебільшого створюють не тому, що це передбачено чинним законодавством, а тоді, коли сталася біда на підприємстві. Комплектують її не найкращими спеціалістами, а їхня зарплата нижча, ніж у відповідних фахівців основних виробничо-технічних служб. Одне слово — служба охорони праці розцінюється керівниками (власниками) як другорядний підрозділ. Але ж, як керівник (власник) ставиться до служби охорони праці — так само він ставиться й до збереження життя та здоров’я працівників свого підприємства на виробництві.
Для керівників (власників) підприємств, які не розуміють (або не бажають розуміти) завдання та функції служби охорони праці хочу ще раз нагадати, що чинне законодавство вимагає створювати на підприємстві цю службу й чітко визначає її завдання та функції. Закон України «Про охорону праці» та Типове положення про службу охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці України від 15 листопада 2004 р. № 255, встановлюють порядок створення та кількісний склад служб охорони праці на підприємствах. Ці нормативні документи встановлюють, що служби охорони праці підпорядковуються безпосередньо роботодавцю (власнику, керівнику), а за рівнем заробітної плати керівники та спеціалісти служби охорони праці прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб відповідно.
Важливо, що Закон України «Про охорону праці» (ст. 15) та Типове положення про службу охорони праці (п. 1.8) забороняють ліквідовувати службу охорони праці. Ліквідація служби охорони праці можлива тільки при ліквідації підприємства. Що стосується фізичних осіб, то ліквідація служби охорони праці допускається тільки при припиненні використання найманої праці фізичною особою.
Типове положення визначає основні завдання служби охорони праці. Перш за все — це опрацювання ефективної системи управління охороною праці (СУОП) на підприємстві та сприяння тому, щоб всі структурні підрозділи та всі працівники вдосконалювали діяльність в цьому напрямі. Важливим завданням служби охорони праці є організація проведення профілактичних заходів з усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози життю та здоров’ю працівників. Типовим положенням встановлені функції служби охорони праці.
Чинні нормативно-правові акти прямо й чітко забороняють залучати працівників служби охорони праці до виконання робіт, не пов’язаних з їх функціональними обов’язками. Зокрема, п. 5.5 Типового положення про службу охорони праці визначає: «Працівники служби охорони праці не можуть залучатись до виконання функцій не передбачених Законом України «Про охорону праці» та цим Типовим положенням».
Залучення служби охорони праці до виконання будь-яких інших функцій (в т. ч. і з екологічної безпеки), крім передбачених Типовим положенням, не допускаються, а тому дії керівників (власників), які це роблять, є порушенням вимог Закону України «Про охорону праці» та Типового положення про службу охорони праці і повинні нести за це відповідальність згідно з чинним законодавством (дисциплінарну, адміністративну, матеріальну або кримінальну).
Василь ХАРЧЕНКО, начальник відділу охорони праці ТОВ «Українські Радіотелекомунікації» (Київ)
Від редакції
Аналогічні питання обговорювалися на сторінках нашого журналу неодноразово. Зокрема у № 3/2013 р. було опубліковано дискусію про доцільність поєднання виконання функцій спеціаліста з охорони праці та спеціаліста з пожежної безпеки підприємства. З одного боку, працівники служби охорони праці не може залучатись до виконання функцій, не передбачених Законом України «Про охорону праці» та Типовим положенням про службу охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці від 15 листопада 2004 р. № 255 (НПАОП 0.00-4.21-04).
З іншого боку, відповідно до п. 1.4 НПАОП 0.00-4.21-04, «на підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва (суміщення) особи, які мають відповідну підготовку». Тобто вирішення цього питання є неоднозначним і залежить від чисельності працюючих та масштабів виробничої діяльності підприємства.
Враховуючи те, що вирішення роботодавцями неоднозначних питань, зокрема, питань охорони праці, регламентує п. 7 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», де вказано, що «у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов’язків суб’єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб’єкта господарювання», тобто право вибору варіанта рішення залишаться за суб’єктом господарювання.
Таким чином, за кількості працівників на підприємстві менше 50 осіб роботодавцем може бути прийнято рішення про суміщення функцій служби охорони праці з обов’язками з питань екологічної безпеки, але, як будь-яке суміщення, воно потребує відповідної оплати.
При цьому працівник служби охорони праці має право відмовитись від такого суміщення. Очевидним є те, що чинне законодавство про охорону праці не допускає суміщення обов’язків з питань охорони праці на підприємствах з чисельністю працівників понад 50 осіб.
Зазначимо, що йдеться саме про виконання усього обсягу роботи однією людиною. Якщо ж на підприємстві буде створено відділ, наприклад, охорони праці та охорони навколишнього середовища, буде опрацьовано та затверджено відповідне положення про цей структурний підрозділ підприємства, а у його штаті, крім начальника відділу, працюватиме відповідна вимогам чинного законодавства фахівці відповідних напрямів, то підстав для заборони підприємству створення такого відділу немає. Крім того, право роз’яснення вимог чинного законодавства про охорону праці надано виключно Держгірпромнагляду.
Матеріал надано редакцією журналу «Охорона праці і пожежна безпека»
