Остеохондроз та його профілактика на виробництві

Коли йдеться про остеохондроз, можна сміливо стверджувати, що протягом останніх десяти років ця недуга дуже помолодшала й тепер зустрічається майже в будь-якому віці. В офіційному переліку хвороб з’явився навіть діагноз «юнацький остеохондроз». Сьогодні вже ні в кого не викликає подиву операція з приводу видалення грижі міжхребцевих дисків у шістнадцятирічного пацієнта або хронічні болі в спині у дітей. І все ж існують групи ризику, у представників яких остеохондроз зустрічається частіше. Пов’язано це і з віком, і з професією. Хто ж ризикує найбільше та як мінімізувати небезпеку розвитку захворювання на виробництві?

Що це за хвороба?

Якщо говорити коротко, то йдеться про дегенеративне ураження суглобових хрящів та прилеглих до них кісткових тканин. Така патологія може виникнути в будь-якій частині опорно-рухового апарату людини.
У вітчизняній медицині терміном «остеохондроз» називають комплекс дистрофічних процесів, що відбуваються саме в міжхребцевих дисках, дрібних суглобах хребта та у самих хребцях.
Остеохондроз може мати різну локалізацію, залежно від чого він буває: шийний, грудний та поперековий. Як правило, частіше страждають на захворювання люди старшого віку, хоча останнім часом помітно збільшилась захворюваність і серед молоді, навіть серед підлітків. Такий ранній розвиток недуги, перш за все, пов’язаний з незадовільною фізичною підготовкою дітей, зайвою вагою, малорухливим способом життя. Адже сучасні діти левову частку вільного часу проводять за комп’ютером і телевізором, що призводить до порушення постави, ослаблення м’язів спини та розвитку інших негативних наслідків для хребта.

Як все починається

Головна причина остеохондрозу — порушення живлення міжхребцевих дисків і хребців, яке призводить до зміни нормальної структури тканин. Внаслідок цього хрящовий диск втрачає свою еластичність, змінює консистенцію та форму. Відповідно зменшується ширина міжхребцевих проміжків, і вражений сегмент хребта втрачає свою стабільність. Порушення нормального співвідношення між хребцями призводить до здавлювання нервових корінців, які відходять від спинного больового синдрому при остеохондрозі.
Через дистрофічні зміни в диску ослаблюється його зовнішнє фіброзне кільце. Тому у хворих на остеохондроз часто виникають такі серйозні
ускладнення, як протрузія (випадання частини диска) та міжхребцева грижа (звисання пульпозного ядра диска в спинномозковий канал).
З часом дегенеративні зміни поширюються на дрібні суглоби хребетного стовпа, міжхребетні зв’язки, формуються кісткові розростання хребців — остеофіти. Спина стає менш гнучкою, хворому стає важко зігнутись і розігнутись, виникають підвивихи хребців та патологічні викривлення уражених ділянок хребетного стовпа (кіфоз, сколіоз). Такі дегенеративні зміни у хрящовій та кістковій тканині є результатом неминучого фізіологічного старіння організму, але з певних причин остеохондроз може розвинутись значно раніше.

Причини остеохондрозу

Їх можна поділити на такі групи:

1. Фактори, пов’язані з підвищеним навантаженням на хребет:

• надлишкова вага;
• важкі фізичні навантаження (особливо піднімання тяжкого);
• робоча поза стоячи або сидячи;
• носіння незручного взуття, занадто високих каблуків, а також сумки постійно на одному й тому ж плечі;
• неправильна постава;
• недостатньо розвинений м’язовий корсет хребта, що є наслідком малорухливого способу життя;
• вроджені та набуті деформації хребта;
• плоскостопість.

2. Внутрішні причини:

• спадковість;
• вікові зміни;
• обмінні порушення;
• інтоксикації організму;
• нервове перенапруження, стреси;
• важкі соматичні захворювання;
• гормональні зміни (наприклад, при вагітності, клімаксі);
• аутоімунні хвороби сполучної тканини хребта.

3. Зовнішні причини:

• професійні або побутові травми хребта;
• харчування з недостатнім вмістом вітамінів і мінеральних сполук (насамперед вітамінів D, С, групи В, а також кальцію і фосфору);
• використання для сну незручних матраців і подушок.

Симптоми остеохондрозу

Остеохондроз є хронічним захворюванням, для якого характерне чергування періодів загострень та ремісій. Спровокувати загострення може надмірне фізичне навантаження, перевтома, переохолодження, травми, струси тіла та вплив вібрації.
Особливості клінічної картини залежать від локалізації патологічного процесу і наявності ускладнень.
Так, для шийного остеохондрозу характерні: біль в шиї, руках, скутість рухів, оніміння пальців, головний біль. Якщо приєднується здавлювання хребетної артерії, стан людини погіршується. З’являється пульсуючий головний біль, сильне запаморочення аж до падіння, погіршення слуху та координації рухів, відчуття «мушок перед очима», непритомні стани.
При остеохондрозі грудного відділу хворого турбує гострий або ниючий біль у спині, відчуття «кілка в грудях», біль у серці та інших внутрішніх органах, утруднене дихання (людині важко вдихнути на повні груди через скутість м’язів).
При поперековому остеохондрозі виникає біль у попереку, крижах і ногах, який посилюється під час рухів; простріли в попереку при фізичних навантаженнях, оніміння нижніх кінцівок. Можуть з’явитися різні розлади сечостатевих органів (неприємні хворобливі відчуття, порушення сечовипускання, проблеми з потенцією у чоловіків, дисфункції яєчників у жінок).
У період ремісії біль не так виражений і виникає лише при наявності провокуючих чинників (навантажень, вимушеної незручної пози тощо).

Остеохондроз і вегетосудинна дистонія

Патологічні зміни міжхребцевих зчленувань при остеохондрозі досить часто призводять до затискання кровоносних судин, які живлять головний мозок, та нервових корінців, а також подразнення вегетативних вузлів, що відповідають за функціонування внутрішніх органів. Все це призводить до розвитку різних порушень з боку серцево-судинної та нервової систем.
Одним з таких патологічних станів є вегетосудинна дистонія (ВСД).
Основні симптоми ВСД:

• різкі перепади артеріального тиску;
• головні болі;
• нудота й блювання;
• порушення сну;
• задишка;
• озноб або приливи жару;
• загальний занепад сил;
• втрата свідомості.

Як правило, простежується зв’язок між самопочуттям хворого ВСД та метеорологічними умовами.

Як лікувати остеохондроз

При появі описаних вище симптомів (болів у спині, шиї, попереку) слід звернусь до невропатолога.
У терапії остеохондрозу хребта важливе комплексне використання різних лікарських засобів і медичних технік, а також індивідуальний підхід фахівця до кожного хворого. Вибір оптимальної лікувальної схеми в кожному конкретному випадку залежить від характеру патологічних змін, стану пацієнта та наявності ускладнень. Ще одна умова ефективного лікування остеохондрозу — це поетапність. Зокрема, першочерговим завданням при загостренні є усунення болю. Хворому рекомендують спокій, носіння спеціальних корсетів та комірів для розвантаження хребта.
Також застосовуються загальне та місцеве лікування медикаментами, проводяться фізіотерапевтичні процедури.
Далі необхідні заходи, які повинні запобігти появі нових загострень:
лікувальна фізкультура (дозовані фізичні вправи, що сприяють зміцненню м’язового корсета та виробленню правильної постави), лікувальний масаж, мануальна терапія, рефлексотерапія тощо.
Лікарська терапія при остеохондрозі спрямована на усунення болю, регенерацію хрящової тканини, поліпшення мікроциркуляції та живлення
в уражених сегментах хребта. Для цього хворим призначають знеболюючі засоби, міорелаксанти для усунення напруженості м’язів.

Рух як ліки

Важко переоцінити роль лікувальної фізкультура (ЛФК). Спеціальні вправи для зміцнення м’язів спини сприяють формуванню м’язового корсета, який забезпечує рівномірний розподіл навантаження на хребет.
Крім того, завдяки регулярним заняттям поліпшується кровообіг і живлення тканин, зокрема й міжхребцевих дисків. У хворого виробляється правильна постава, збільшується обсяг рухів у хребті. Спеціальні дихальні вправи допомагають зняти м’язовий спазм та неприємні больові відчуття, а плавання — максимально розвантажити та розслабити хребет. В ряді випадків велику допомогу можуть надати спеціальні вправи на тренажерах типу «дошки Євмінова».
Єдина умова безпеки й ефективності ЛФК полягає в тому, що і лікувальна гімнастика, і заняття на спеціальних реабілітаційних тренажерах повинні починатися тільки у стані сталої ремісії.

Мар’яна ЗАДОРОЖНА, лікар-пофпатолог

Повний текст статті читайте у журналі «Охорона праці і пожежна безпека» № 6