Під кваліфікацією розуміють наявність підготовки, професійних знань, навичок та досвіду, які дозволяють особі належним чином проводити конкретний вид робіт. Вказаний у кваліфікаційних вимогах термін «освіта відповідного напряму підготовки» вказує на сферу господарювання, а саме кваліфікацію та спеціальність особи, визначеної документом про закінчення учбово-навчального закладу. Ця вимоги базується насамперед на вимогах п. 2.8.3 ГОСТ 12.3.002-75 «ССБТ. Процессы производственные. Общие требования безопасности»: «особи, які беруть участь у виробничому процесі, повинні мати професійну підготовку, що відповідає характеру виконуваних робіт».
«Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури» (ст. 3 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р. № 103/98-ВР). Очевидно, що особа з вищою економічною освітою, наприклад, у будівельній промисловості, не може ефективно виконувати обов’язки керівника служби охорони праці, наприклад, харчового підприємства, оскільки ця особа не володіє професійно-технічними знаннями щодо технологій та засобів харчового виробництва.
Слід зазначити, що навчальні заклади готують фахівців за кваліфікацією «інженер з охорони праці», але ці заклади обов’язково спеціалізуються у певній сфері господарювання.
Існує таке поняття як підвищення кваліфікації під яким, наприклад, для робітників розуміють професійно-технічне навчання робітників, що дозволяє розширювати і поглиблювати раніше здобуті професійні знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.
Матеріал надано редакцією журналу «Охорона праці і пожежна безпека»
