Проект видавничого дому «МЕДІА-ПРО»

Все про застосування та експлуатацію вогнегасників

ПІДПИСАТИСЯ НА РОЗСИЛКУ НОВИН

Ви ще не отримуєте професійні новини від нашого порталу
для спеціалістів з охорони праці і пожежної безпеки?

Ми надсилаємо нашим відвідувачам корисні та цікаві статті
й актуальні новини. Абсолютно безкоштовно та без спаму.

Долучайтеся до кола найкращих професіоналів!

За даними досліджень, проведених Міжнародним технічним комітетом із запобігання та гасіння пожеж (CTIF), у світі щороку виникає понад 10 млн пожеж. В Україні, відповідно до статистичних даних, у 2015 році було зареєстровано 79 581 пожежf, внаслідок яких загинуло 1 947 осіб (зокрема 66 дітей) та 1360 осіб було травмовано. Збитки від пожеж склали понад 5 676 392 000 грн

На масштаби наслідків пожеж (загибель і травмування людей, матеріальні збитки тощо) впливає рівень досконалості системи протипожежного захисту і своєчасність її спрацювання. Невід’ємною складовою частиною системи протипожежного захисту об’єктів різного призначення є первинні засоби пожежогасіння, застосування яких дозволяє ліквідувати пожежу на початковій стадії розвитку й уникнути людських жертв та значних матеріальних збитків. За статистикою CTIF, у середньому в країнах, які входять до цієї міжнародної організації, близько 20 % пожеж ліквідується первинними засобами пожежогасіння. В Україні цей показник становить 9,2 %, в Греції 40,5 %, Німеччині 35,6 %, Литві 31,4 %, Польщі 26,5 %, Росії 18,5 %.
Серед вогнегасних речовин, що використовувались при гасінні пожеж у 2015 році, безперечним лідером, як і у 2014 році, є вода, що подавалася на гасіння підручними засобами 12 717 разів (у 2014 році 10103 разів). Далі йдуть порошкові вогнегасники — 663 рази (у 2014 році 846 разів), вуглекислотні —159 разів (у 2014 році 178 разів), пінні — 25 разів (у 2014 році 22 рази), водяні — 10 разів (у 2014 році 2 рази). Хладонові вогнегасники, так само як і у 2014 році не використовувалися.

Особливості застосування вогнегасників

Причинами неефективного застосування в Україні первинних засобів пожежогасіння є:
— мала забезпеченість первинними засобами пожежогасіння об’єктів, особливо житлового фонду;
— відсутність у громадян навичок застосування первинних засобів пожежогасіння, особливо вогнегасників нових зразків;
— невідповідність вогнегасників вимогам національних стандартів та нормативних актів, використання для захисту більшості об’єктів великої кількості застарілих та несертифікованих вогнегасників вітчизняних і закордонних виробників;
— застосування для протипожежного захисту об’єктів вогнегасників без урахування їх вогнегасної здатності, граничної захищуваної площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів у захищуваному приміщенні (об’єкті).
З усіх видів первинних засобів пожежогасіння найпоширенішими є вогнегасники: вони ефективні, універсальні та швидкі в застосуванні.

Серед факторів, від яких залежить якість вогнегасників та ефективність їх експлуатації, можна виділити такі:
— наявність нормативної бази, яка регламентує обов’язкові вимоги до технічного рівня вогнегасників, з огляду не тільки на можливості їх виробництва, але й з урахуванням особливостей їх застосування персоналом об’єктів, який не має спеціальної підготовки;
— забезпечення безумовного дотримання технологічного процесу виробництва вогнегасників, створення ефективної системи контролю за їх якістю (зокрема шляхом проведення відповідних випробувань);
— наявність і стан нормативної бази, яка регламентує норми належності вогнегасників, порядок їх вибору та розміщення залежно від особливостей об’єкта, який захищається вогнегасниками, забезпечення ефективного контролю за додержанням встановлених норм;
— рівень технічного обслуговування вогнегасників для забезпечення їх справності упродовж встановленого терміну експлуатації та утилізація вогнегасників після його закінчення;
— наявність системи контролю за виробниками (або постачальниками) вогнегасників з метою підтвердження відповідності їх виробів встановленим нормативним вимогам.

У промислово розвинутих країнах цим факторам приділяється чимало уваги, підтвердженням чому слугує наявність відповідної комплексної нормативної бази. При цьому сучасний технічний прогрес та взаємна інтеграція країн, єдність прийнятих підходів та критеріїв призвели до створення як на міжнародному (ISO), так і європейському (EN) рівні майже ідентичних нормативних документів, які регламентують вимоги до виготовлення та експлуатації вогнегасників.

Якщо зробити перевірку…

Останнім часом в Україні було зафіксовано ряд вибухів переносних та пересувних порошкових вогнегасників, які призвели до людських жертв.

7 липня 2015 року в м. Бровари в торгівельному павільйоні біля зупинки громадського транспорту пролунав вибух, причиною якого, за попередніми даними, став порошковий вогнегасник ВП-6(з), що знаходився всередині кіоску. За висновками експертів, подія трапилася через те, що вогнегасник довго перебував під дією прямих сонячних променів, що спричинило його нагрівання до понаднормово високої температури та збільшення тиску всередині корпусу. В результаті події постраждали двоє осіб, одна з яких (продавець кіоску) загинула на місці, а інша, що знаходилась неподалік на зупинці, отримала численні тілесні ушкодження та була госпіталізована.
Ще один випадок трапився 20 вересня 2015 року. На автостоянці біля радіоринку (м. Київ) стався вибух. Киянин, який знаходився поряд з його епіцентром, отримав тілесні ушкодження. За попередніми висновками фахівців, вибухнув пересувний порошковий вогнегасник ВП-90(з).

Після цих подій у жовтні 2015 року до інституту звернулись представники СВП «Автотранспорт» ПАТ «Київенерго» з проханням визначити якість порошкових вогнегасників ВП-5(з), які експлуатуються підприємством на автотранспорті. Їх звернення теж було зумовлено вибухами п’яти вогнегасників у кабінах службових автомобілів під час їх перебування на стоянці. Зазначені вогнегасники серійно випускаються ТОВ «НВП» «РІСТ», м. Вільнянськ Запорізької обл. Для перевірки представники СВП «Автотранспорт» ПАТ «Київенерго» надали шість зразків.

Під час візуального огляду вогнегасників було встановлено, що на двох вогнегасниках стрілки індикаторів тиску знаходились не в межах зеленого сектора, а у лівій стороні червоного сектора, що свідчить про їх непрацездатність. Крім того, на корпусах вогнегасників наклеєно по три етикетки (одна на одну) щорічного технічного огляду, на останній з яких вказано дати проведення поточного та наступного технічного обслуговування, що ставить під сумнів належне проведення їх технічного огляду. На наклеєних етикетках не вказано вид проведених робіт під час техогляду підприємством ТОВ «СПЕЦРЕМБУД-СЕРВІС».

В результаті подальших випробувань, під час визначення повної маси та маси вогнегасної речовини, було виявлено, що за цими показниками вимогам якості відповідає лише один вогнегасник із шести.

Вогнегасний порошок теж виявився неналежної якості, у вигляді грудок. Один з  вогнегасників неможливо було розібрати, оскільки сифонна трубка закам’яніла у корпусі вогнегасника.

Після зазначених досліджень було проведено випробування корпусів наданих зразків вогнегасників ВП-5(з) випробувальним тиском і на розрив та встановлено їх відповідність вимогам ДСТУ 3675-98.

Після проведених випробувань фахівці інституту дійшли висновку, що найвірогіднішими причинами самовільного спрацювання та вибухів вогнегасників є їх неправильна експлуатація та технічне обслуговування.

Вимоги до експлуатації вогнегасників

Основними нормативними документами, які необхідно враховувати при обслуговуванні та експлуатації вогнегасників, є НАПБ Б.01.008-2004 «Правила експлуатації вогнегасників» та НАПБ Б.03.001-2004 «Типові норми належності вогнегасників». Згадаємо основні моменти, які необхідно пам’ятати та застосовувати на практиці.

Експлуатація вогнегасника — це стадія життєвого циклу вогнегасника, на якій реалізується і забезпечується його працездатність.

До стадій експлуатації вогнегасника належать: початок його експлуатації, зберігання, транспортування, очікування застосування за призначенням, застосування за призначенням, технічне обслуговування, завершення експлуатації.

Об’єкт захисту вогнегасником (вогнегасниками) — це рухоме або нерухоме майно юридичної або фізичної особи, до якого встановлено вимоги пожежної безпеки і яке потребує наявності вогнегасника (вогнегасників) як елемента системи його захисту від пожежної небезпеки.

Правила не поширюються на:
— об’єкти, у яких зберігаються, виробляються або є в обігу вибухові речовини і засоби підривання, сильнодіючі отруйні речовини, радіаційні та бактеріологічні засоби;
— об’єкти військового призначення;
— захисні споруди цивільної оборони;
— підземні споруди підприємств гірничовидобувної промисловості;
— електрорухомий склад, шахти, тунелі та підземні споруди метрополітену;
— транспортні засоби залізничного, повітряного, річкового та морського транспорту.

Розділ НАПБ Б.01.008-2004 «Загальні вимоги до експлуатації вогнегасників» містить перелік нормативних документів, якими слід керуватися під час експлуатації вогнегасників, а також перелік осіб, на яких покладається забезпечення виконання вимог Правил експлуатації вогнегасників. До таких осіб відносяться керівники підприємств, установ та організацій (далі — підприємств), а також уповноважені ними особи.

Згідно з вимогами цього розділу, керівники підприємств або уповноважені ними особи, а також орендарі, якщо це обумовлено договором оренди, зобов’язані:
— забезпечувати дотримання вимог цих Правил, стандартів, норм, а також вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду та державного нагляду за охороною праці;
— забезпечувати організацію експлуатації та технічного обслуговування вогнегасників;
— утримувати вогнегасники у працездатному стані;
— не допускати застосування вогнегасників не за призначенням;
— своєчасно організовувати проведення оглядів вогнегасників;
— організовувати навчання працівників правилам застосування вогнегасників за призначенням.

Окрім цього, на кожному підприємстві наказом або розпорядженням адміністрації повинна бути призначена особа, відповідальна за пожежну безпеку на об’єкті, обов’язки якої мають бути відображені у відповідних посадових документах (функціональних обов’язках, інструкціях, положеннях тощо).

Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об’єкті, зобов’язана забезпечити:
— виконання вимог Правил експлуатації вогнегасників;
— утримання вогнегасників у працездатному стані шляхом своєчасного проведення їх огляду та організації їх технічного обслуговування;
— контроль за систематичним веденням експлуатаційних документів;
— навчання працівників підприємства правилам застосування вогнегасників за призначенням.

Експлуатація вогнегасників на підприємствах без призначення особи, відповідальної за пожежну безпеку на об’єкті, не допускається.

Організація обслуговування вогнегасників

Відповідно до вимог цього ж розділу Правил для забезпечення працездатного стану та якісної експлуатації вогнегасників на підприємстві має бути організовано їх технічне обслуговування. Для виконання робіт з технічного обслуговування вогнегасників підприємство має укласти договір з пунктом технічного обслуговування вогнегасників (далі — ПТОВ) відповідно до вимог чинного законодавства України. Для власних потреб допускається створення на підприємстві власного ПТОВ за умови його відповідності вимогам цих Правил.

Розділом 3 «Організаційні заходи щодо забезпечення експлуатації вогнегасників» Правил експлуатації вогнегасників встановлено:
— вимоги до вогнегасників, якими повинен оснащуватися об’єкт;
— порядок організації та проведення первинного і періодичного оглядів вогнегасників;
— вимоги до транспортування та зберігання вогнегасників під час експлуатації;
— вимоги до організації та проведення технічного обслуговування вогнегасників;
— порядок приймання вогнегасників для надання послуг з їх технічного обслуговування та порядок приймання вогнегасників після технічного обслуговування;
— вимоги до підготовки персоналу ПТОВ;
— гарантійні зобов’язання ПТОВ.

На положеннях і вимогах цього розділу, що стосуються первинного і періодичного оглядів та технічного обслуговування вогнегасників, а також їх розміщення на об’єкті слід зупинитися детальніше.

Згідно з вимогами третього розділу Правил вогнегасники перед придбанням та розміщенням на об’єкті повинні обов’язково пройти первинний огляд особою, відповідальною за пожежну безпеку на об’єкті.

Під час проведення первинного огляду встановлюють, що:
— вогнегасники мають сертифікат відповідності;
— на кожний вогнегасник у наявності є паспорт;
— пломби на вогнегасниках не порушені;
— вогнегасники не мають видимих зовнішніх пошкоджень;
— стрілки індикаторів тиску закачних вогнегасників перебувають у межах робочого діапазону (у зеленому секторі шкали індикатора) залежно від температури експлуатації;
— на маркуванні кожного вогнегасника і в його паспорті вказано виробника та ПТОВ, які мають право проводити його технічне обслуговування, дату виготовлення (продажу) та дату проведення технічного обслуговування.

Після проведення первинного огляду вогнегасникам присвоюються облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації.

Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об’єкті, повинна оформити журнал обліку вогнегасників на об’єкті.

У ньому реєструються:
— тип і обліковий номер кожного вогнегасника, а також місце його розміщення на об’єкті;
— дати проведення періодичних оглядів вогнегасників та прізвище особи, яка їх проводила;
— результати періодичних оглядів вогнегасників;
— дати проведення технічного обслуговування (або діагностування) та прізвище особи (або номер посвідчення), яка їх проводила, а також дати проведення наступного технічного обслуговування;
— інформація про направлення вогнегасників на технічне обслуговування до ПТОВ та про їх повернення на місце розташування після проведення технічного обслуговування.

Періодичний огляд вогнегасників здійснюється особою, відповідальною за пожежну безпеку на об’єкті, не рідше одного разу на місяць.

Під час періодичного огляду перевіряються:
1) відповідність типу і заводського номера кожного вогнегасника його зареєстрованому обліковому номеру та місцю розташування на об’єкті;
2) наявність паспорта на кожний вогнегасник;
3) дата проведення технічного обслуговування кожного вогнегасника, яка повинна відповідати вимогам інструкції з експлуатації;
4) наявність та цілісність на кожному вогнегаснику пломби, пристрою блокування (запобіжної чеки), гнучкого рукава та кронштейна (якщо передбачено конструкцією);
5) відсутність видимих зовнішніх пошкоджень вогнегасників та слідів корозії на них;
6) положення стрілки індикатора тиску кожного закачного вогнегасника (крім вуглекислотного), яка повинна бути в межах робочого діапазону (у зеленому секторі шкали індикатора), залежно від температури експлуатації;
7) непошкодженість маркування (етикетки) кожного вогнегасника.

Невідповідність за підпунктом «1» усувається силами підприємства. У разі виявлення невідповідності за підпунктами 2–7 вогнегасники повинні бути направлені на ПТОВ для проведення технічного обслуговування.

Особі, відповідальній за пожежну безпеку на об’єкті, забороняється самостійно (або доручати іншій особі) здійснювати будь-які операції технічного обслуговування вогнегасників, спрямовані на відновлення їх працездатного стану.

Результати періодичних оглядів реєструються особою, відповідальною за пожежну безпеку на об’єкті, у журналі обліку вогнегасників на об’єкті.

Розміщення вогнегасників

Відповідно до положень і вимог цього ж третього розділу Правил на об’єкті вогнегасники повинні розміщуватися згідно з ГОСТ 12.4.009–83 з урахуванням вимог експлуатаційної документації на них.

Вогнегасники слід розміщувати у легкодоступних і помітних місцях, а також поблизу місць, де найбільш імовірна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від дії сонячних променів, опалювальних і нагрівальних приладів, а також хімічно агресивних речовин (середовищ), які можуть негативно вплинути на їх працездатність.

У місцях розміщення (у середині будинків і приміщень, біля входів або виходів з них, у коридорах) вогнегасники не повинні створювати перешкоди під час евакуації людей.

Переносні вогнегасники розміщують шляхом навішування за допомогою кронштейнів на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для їх повного відчинення, або встановлюють у пожежні шафи пожежних кранів, на пожежні щити чи стенди, підставки чи спеціальні тумби

Розміщення вогнегасників за допомогою кронштейнів на вертикальні конструкції, встановлення їх у пожежних шафах або тумбах має бути виконано таким чином, щоб забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на їх корпусах.

Вогнегасники, які розміщуються поза межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за температури нижче 5 °С, на холодний період року необхідно переносити в придатне для їх зберігання приміщення. У таких випадках на пожежних щитах та стендах повинна розміщуватись інформація про місце розташування вогнегасників.

Вогнегасники повинні розміщуватись з урахуванням зручності їх обслуговування, огляду, користування, а також досягнення найкращої видимості з різних точок захищуваного простору.

Підходи до місця розташування вогнегасників мають бути завжди вільними.

Для зазначення місцезнаходження вогнегасників на об’єктах повинні встановлюватися вказівні знаки згідно з ГОСТ 12.4.026–76. Знаки розташовують на видних місцях на висоті 2,0–2,5 м від рівня підлоги як у середині, так і поза приміщеннями.

У приміщеннях, у яких немає постійного перебування працівників, вогнегасники слід розміщувати ззовні приміщень або біля входу до них.

У приміщеннях, у яких працівники перебувають постійно, вогнегасники потрібно розміщувати в середині приміщень, запобігаючи створенню перешкод для евакуації людей.

Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об’єкті, зобов’язана направляти вогнегасники на ПТОВ для їх технічного обслуговування у таких випадках:
— за негативними результатами первинного або періодичного огляду;
— після застосування за призначенням;
— по закінченні гарантійного терміну експлуатації.

Транспортування та зберігання вогнегасників під час експлуатації

На технічне обслуговування з об’єкта дозволяється відправляти без заміни не більше 50 % вогнегасників від їх загальної кількості.

Транспортування та зберігання вогнегасників під час експлуатації повинно проводитися відповідно до вимог ГОСТ 15150–69, паспортів та технічних умов на вогнегасники. Транспортування вогнегасників дозволяється всіма видами транспорту з обов’язковим дотриманням вимог та правил, установлених для кожного виду транспорту.
Під час транспортування та зберігання вогнегасників повинні бути забезпечені умови, які запобігають їхньому механічному пошкодженню і впливу сонячних променів, нагрівальних приладів, вологи та хімічно агресивних речовин (середовищ).

Технічне обслуговування вогнегасників

Приймання вогнегасників для надання послуг з їх технічного обслуговування повинно відбуватися у присутності власника чи його уповноваженого представника і здійснюватися у такому порядку:
—перевірка супровідних документів і заявок споживача щодо надання йому послуг;
— оформлення акта приймання вогнегасників для проведення їх технічного обслуговування.

Прийняття вогнегасників на технічне обслуговування необхідно оформлювати актом, який повинен складатися не менше ніж у двох примірниках і підписуватися представниками споживача послуг і ПТОВ.

Слід також відмітити, що ПТОВ приймає на технічне обслуговування вогнегасники, які мають сертифікат відповідності, та здійснює їх технічне обслуговування відповідно до вимог чинних нормативних та експлуатаційних документів розробника чи виробника вогнегасників.

Не рідше одного разу на рік відповідно до експлуатаційних документів виробника повинно здійснюватися технічне діагностування вогнегасників на ПТОВ.

пусковими пристроями зі зворотним клапаном, здійснювати безпосередньо на підприємстві працівником ПТОВ, який має посвідчення установленого зразка.

Першою стадією технічного обслуговування є технічне діагностування, під час якого визначаються:
— відповідність вогнегасників вимогам нормативних та експлуатаційних документів;
— технічний стан вогнегасників;
— обсяг робіт, який необхідно провести для забезпечення працездатного стану вогнегасників.

Якщо за результатами технічного діагностування вогнегасник визнається придатним до подальшого очікування застосування за призначенням, то на його корпусі працівником ПТОВ прикріплюється етикетка ПТОВ установленого зразка, на якій здійснюється маркування про проведене технічне діагностування (контрольний знак жовтого кольору).

На етикетці ПТОВ мають бути зазначені:
— назва та юридична адреса ПТОВ;
— номер ліцензії;
— номер сертифіката відповідності;
— місця для маркування про проведене технічне діагностування та технічне обслуговування вогнегасника.

За наявності на вогнегаснику етикетки ПТОВ на ній здійснюється маркування про проведене технічне діагностування (контрольний знак жовтого кольору) із зазначенням дати проведення технічного діагностування та номера посвідчення працівника ПТОВ, який його проводив.

У паспорті на вогнегасник працівник ПТОВ повинен записати дату проведення технічного діагностування та номер свого посвідчення на право проведення технічного обслуговування вогнегасників.

Якщо за результатами технічного діагностування вогнегасники визнаються не придатними до подальшого очікування застосування за призначенням, то приймається рішення щодо їх ремонту, технічного опосвідчення, перезаряджання або завершення їх експлуатації.

На корпусах вогнегасників, які пройшли технічне обслуговування, працівником ПТОВ прикріплюється етикетка ПТОВ установленого зразка, на якій здійснюється маркування про проведене технічне обслуговування (контрольний знак зеленого кольору) із зазначенням дати проведення технічного обслуговування та номера посвідчення працівника ПТОВ, який його проводив, а також дати проведення наступного технічного обслуговування (контрольний знак червоного кольору). Така сама інформація записується працівником ПТОВ і в паспорті на вогнегасник.

За якість проведення технічного обслуговування вогнегасників відповідальним є ПТОВ.

Приймання вогнегасників після обслуговування

Приймання вогнегасників споживачем після проведення технічного обслуговування повинно відбуватися у присутності повноважного представника ПТОВ і здійснюватися у такому порядку:
— перевірка документів, що оформлені ПТОВ;
— перевірка обсягу та якості проведених робіт з технічного обслуговування вогнегасників;
— оформлення акта приймання вогнегасників після їх технічного обслуговування.

Прийняття вогнегасників після технічного обслуговування необхідно оформлювати актом, який повинен складатися не менше ніж у двох примірниках і підписуватися представниками споживача послуг та ПТОВ. Підписаний споживачем або його представником акт має засвідчувати, що послуги з технічного обслуговування вогнегасників надані згідно з умовами договору.

У розділі «Вимоги безпеки під час експлуатації вогнегасників» наведено перелік чинних в Україні національних і міждержавних стандартів та інших нормативних документів, вимог яких необхідно дотримуватися під час експлуатації вогнегасників, та установлено заходи щодо забезпечення безпеки під час застосування вогнегасників різних типів за призначенням.

Слід запам’ятати, що застосування вогнегасників повинно здійснюватися згідно з паспортами підприємств-виробників та вказівками про порядок дій під час застосування вогнегасників, нанесених на їх етикетках.

Забороняється:
— експлуатувати вогнегасники з наявністю вм’ятин, здутостей або тріщин на корпусі, на запірно-пусковому пристрої, на накидній гайці, а також у разі порушення герметичності з’єднань вузлів вогнегасника та несправності індикатора тиску (для закачних вогнегасників);
— завдавати удари по вогнегаснику;
— розбирати і перезаряджати вогнегасники особам, які не мають права на проведення таких робіт;
— кидати вогнегасник у полум’я під час застосування за призначенням та вдаряти ним об землю для приведення його до дії;
— спрямовувати насадку вогнегасника (гнучкий рукав або розтруб) під час його експлуатації у бік людей;
— використання вогнегасників для потреб, не пов’язаних з пожежогасінням.

Застосування вогнегасників

Гасіння осередків пожежі, які виникли поза межами приміщень, потрібно здійснювати з навітряного боку.

Під час гасіння пожежі одночасно кількома вогнегасниками не дозволяється здійснювати гасіння струменями вогнегасної речовини, спрямованими назустріч один одному.

Вуглекислотні вогнегасники повинні застосовуватись у тих випадках, коли для ефективного гасіння пожежі необхідні вогнегасні речовини, які не пошкоджують обладнання та об’єкти (обчислювальні центри, радіоелектронна апаратура, музеї, архіви тощо).

Під час застосування вуглекислотного або порошкового вогнегасника для гасіння пожежі електрообладнання, що перебуває під напругою електричного струму до 1000 В, необхідно витримувати безпечну відстань (не менше 1 м) від розпилювальної насадки вогнегасника до струмопровідних частин електрообладнання.

Забороняється застосовувати водяні та водопінні вогнегасники для ліквідації пожеж обладнання, що перебуває під електричною напругою, а також для гасіння речовин, які вступають з водою в хімічну реакцію, що супроводжується інтенсивним виділенням тепла та розбризкуванням пального.

Застосування порошкових вогнегасників для захисту обладнання, яке може вийти з ладу в разі попадання в нього вогнегасного порошку (електронне обладнання, електронно-обчислювальні машини), дозволяється лише за відсутності газових вогнегасників.

Під час гасіння пожежі порошковими вогнегасниками необхідно брати до уваги утворення високої запиленості і як наслідок — зниження видимості в захищуваному приміщенні.

Під час гасіння пожежі вуглекислотними вогнегасниками необхідно враховувати можливість зниження концентрації кисню в повітрі захищуваного приміщення, особливо якщо воно невелике за об’ємом.

У приміщеннях, де застосування вуглекислотних вогнегасників може створити небезпечну для життя людини концентрацію газів у повітрі, а також у разі застосування пересувних вуглекислотних вогнегасників необхідно використовувати ізолювальні засоби індивідуального захисту органів дихання.

Перед застосуванням пересувних вуглекислотних вогнегасників слід обмежити кількість персоналу, який перебуває у приміщенні.

Вибір вогнегасників

Розглянемо вимоги іншого, не менш важливого документа: «Типові норми належності вогнегасників». Його дія поширюється на виробничі, складські, лабораторні, адміністративні та побутові приміщення, будинки об’єктів різного призначення, громадські будови та споруди. Він призначений для вибору типу вогнегасників та визначення їх необхідної кількості для оснащення зазначених об’єктів. Цей нормативний документ містить 3 розділи і 4 додатки.

Розділом «Загальні положення» окреслено сферу застосування Типових норм належності вогнегасників, наведено перелік чинних в Україні національних і міждержавних стандартів, інших нормативних документів загальнодержавного значення, на які є посилання в цих Нормах, подано терміни, які в них вжиті, і визначення позначених ними понять та наведено позначення типів вогнегасників. Відповідно до положень цього розділу норми не поширюються на:
— будинки, споруди та приміщення, у яких зберігаються, виробляються або перебувають в обігу вибухові речовини і засоби підриву, сильнодіючі отруйні речовини, радіаційні та бактеріологічні засоби;
— підземні споруди підприємств гірничовидобувної промисловості;
— електрорухомий склад і підземні споруди метрополітенів;
— дорожні транспортні засоби та транспортні засоби залізничного, повітряного, річкового і морського транспорту.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, з огляду на специфічні умови й особливості пожежної небезпеки виробництв, можуть додатково розробляти свої галузеві норми належності вогнегасників, що затверджуються у встановленому порядку після узгодження з ДСНС України. Вимоги галузевих норм належності вогнегасників мають бути не нижчі від установлених цими нормами, а також не повинні суперечити викладеним у них положенням.

Розділ «Основні вимоги до оснащення об’єктів вогнегасниками» містить:
— вимоги до вогнегасників, якими повинні оснащуватися виробничі, складські, лабораторні, адміністративні та побутові будинки і приміщення об’єктів різного призначення, громадські будинки та споруди;
— перелік і зобов’язання осіб, на яких покладається забезпечення виконання вимог цих Норм;
— критерії вибору типу і необхідної кількості вогнегасників для захисту об’єкта.

Згідно з вимогами цього розділу виробничі, складські, лабораторні, адміністративні та побутові будинки і приміщення об’єктів різного призначення, громадські будинки та споруди повинні бути оснащені переносними або пересувними вогнегасниками, які відповідають вимогам ДСТУ 3675–98 і ДСТУ 3734–98 (ГОСТ 30612–99) відповідно та сертифіковані в Україні в установленому порядку. Ця вимога стосується також будинків, споруд та приміщень, обладнаних будь-якими типами установок пожежогасіння, пожежної сигналізації або внутрішніми пожежними кран-комплектами.

Під час будівництва, реконструкції, технічного переоснащення об’єкти (будинки, споруди, приміщення), будівельні майданчики, а також тимчасові споруди і підсобні приміщення повинні бути оснащені вогнегасниками відповідно до цих норм.

Під час здавання в експлуатацію збудованих об’єктів (будинків, споруд, приміщень), а також після реконструкції, розширення, капітального ремонту вони повинні бути оснащені вогнегасниками відповідно до цих норм.

Відповідальними за своєчасне і повне оснащення об’єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правилам користування ними є власники об’єктів (або орендарі, якщо це обумовлено договором оренди).

Власники підприємств та уповноважені ними особи, а також орендарі зобов’язані утримувати в справному стані вогнегасники і не допускати їх використання не за призначенням.

Слід відмітити, що для вибору типу та необхідної кількості вогнегасників для оснащення об’єкта слід ураховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, характер їх взаємодії з вогнегасними речовинами, а також площу приміщень, будинків і споруд.

Необхідну кількість вогнегасників визначають окремо для кожного поверху та приміщення об’єкта.

Приміщення, у якому розміщені декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, оснащують вогнегасниками за нормами найбільш небезпечного виробництва.

За наявності декількох приміщень з однаковим рівнем пожежної небезпеки необхідну кількість вогнегасників для їх захисту визначають згідно з нормами належності, наведеними в таблицях 1 — 3 вищевказаного документа, та з урахуванням сумарної площі цих приміщень.

Критеріями вибору типу і необхідної кількості вогнегасників для захисту об’єкта є:
— рівень пожежної небезпеки об’єкта (будинку, споруди, приміщення);
— клас пожежі горючих речовин та матеріалів, наявних у ньому;
— придатність вогнегасника для гасіння пожежі певного класу та відповідність умовам його експлуатації;
— вогнегасна здатність вогнегасника конкретного типу;
— категорія приміщення за вибухопожежною або пожежною небезпекою;
— наявність у приміщенні модульної установки автоматичного пожежогасіння;
— площа об’єкта.

У розділі «Вибір типу та необхідної кількості вогнегасників» у табличній формі наведено норми належності вогнегасників різних типів для виробничих і складських будинків та приміщень промислових підприємств, гаражів та авто майстерень, вимоги щодо оснащення громадських та адміністративно-побутових будинків, квартир житлових будинків і будинків індивідуальної забудови, а також вимоги щодо розміщення вогнегасників на зазначених вище об’єктах.

Відповідно до вимог цього розділу під час вибору типу і необхідної кількості вогнегасників для оснащення об’єктів слід також керуватися галузевими правилами пожежної безпеки, нормами технологічного проектування та іншими нормативно-правовими актами, які регламентують вимоги до оснащення об’єктів вогнегасниками.

Вибір типу та необхідної кількості вогнегасників має проводитися згідно з нормами, наведеними в таблицях 1–4 Типових норм належності вогнегасників. Тип вогнегасника потрібно вибирати, виходячи з особливостей конкретного об’єкта.

При виборі типу вогнегасників необхідно також враховувати кліматичні умови експлуатації будинків та споруд. Придатність переносних і пересувних вогнегасників до гасіння пожеж різних класів та діапазони температур їх експлуатації наведено в Додатку 1 до Типових норм належності вогнегасників.

Якщо на об’єкті можливі осередки пожеж різних класів, то слід вибирати вогнегасники окремо для кожного класу пожежі або віддавати перевагу більш універсальному вогнегаснику щодо області застосування. При виборі таких вогнегасників їх кількість повинна дорівнювати більшому значенню, що отримане для кожного класу пожежі окремо.

За необхідності застосування різних типів вогнегасників допускається здійснювати заміну одного типу на інший із забезпеченням рівності сумарної вогнегасної здатності вогнегасників за класом пожежі, характерної для цього об’єкта. Для зручності здійснення такої заміни в Додатку 2 до Типових норм належності вогнегасників наведено коефіцієнти ефективності вогнегасників, які є відносними значеннями ефективності пожежі класів А та В. Наприклад, порошковий вогнегасник ВП-9 для пожежі класу В, який має коефіцієнт ефективності 13, можна замінити на два вогнегасники — порошковий ВП-6 (має коефіцієнт ефективності 8) та водопінний ВВП-6 (має коефіцієнт ефективності 5), які мають сумарний коефіцієнт ефективності 13.

Окрім цього, при виборі вогнегасників також слід користуватися переліками, наведеними в Додатках 3 та 4 до Типових норм належності вогнегасників.

Громадські та адміністративно-побутові будинки на кожному поверсі повинні мати не менше двох переносних (порошкових, водопінних або водяних) вогнегасників з масою заряду вогнегасної речовини 5 кг і більше. Крім того, слід передбачати по одному вуглекислотному вогнегаснику з величиною заряду вогнегасної речовини 3 кг і більше:
— на 20 м2 площі підлоги в таких приміщеннях: офісні приміщення з ПЕОМ, комори, електрощитові, вентиляційні камери та інші технічні приміщення;
— на 50 м2 площі підлоги приміщень архівів, машзалів, бібліотек, музеїв.

Додатково вказані вище приміщення можуть оснащуватися аерозольними водопінними вогнегасниками з масою заряду вогнегасної речовини 400 г і більше.

При захисті від пожежі приміщення з наявністю ПЕОМ, телефонних станцій тощо слід використовувати вуглекислотні вогнегасники або аерозольні водопінні вогнегасники.

Приміщення, у яких розміщені ПЕОМ, слід оснащувати переносними вуглекислотними вогнегасниками з розрахунку один вогнегасник ВВК-1,4 (старе позначення — ОУ-2) чи ВВК-2 (старе позначення — ОУ-3) або один ВВПА-400 на три ПЕОМ, але не менше ніж один вогнегасник зазначених типів на приміщення.

Приміщення, обладнані модульними установками автоматичного пожежогасіння, якщо в них немає постійного перебування людей, можуть забезпечуватися вогнегасниками на 50 % від їх норм належності для цих приміщень.

Відповідно до положень цього розділу черговий персонал об’єктів різного призначення під час чергування може додатково бути забезпечений аерозольним водопінним вогнегасником з масою заряду вогнегасної речовини 400 г і більше.

Журнал «Охорона праці та пожежна безпека», № 7, 8, 2016

Придбати видання