Проект видавничого дому «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей

Національні особливості спеціального розслідування нещасних випадків

Що не кажіть, а зазначене в заголовку розслідування хоч і не вельми приємна справа, але в той же час престижна, бо передбачає не тільки встановлення обставин та причин виробничої трагедії, а й відповідальних за її настання осіб. А це додає авторитету та впливовості тим, хто бере в цьому участь

Особливого значення таке дійство набуває тепер, коли більшість роботодавців ставиться до потенційних членів комісії із спеціального розслідування (державних інспекторів та їх соціальних партнерів) зверхньо, оскільки ті сьогодні загнані в такі рамки, що не мають права не те, що безперешкодно зайти на підприємство та видати роботодавцеві припис на усунення наявних порушень, а навіть зробити йому зауваження.
Проте, як тільки надходить офіційне повідомлення про загибель чи каліцтво на виробництві працівника і з’являється наказ про призначення відповідної комісії, все змінюється з точністю до навпаки. Її голова, а з ним і її члени міняються із донедавна зарозумілим роботодавцем місцями. І тоді вже не він, а вони дивляться на нього зверхньо, мовляв: ну, що, голубе сизокрилий, попався?! Тепер ми прищепимо тобі повагу до Закону, а, заодно, й до нас. Такий поворот стає своєрідною компенсацією за приниження, якого зазнають працівники державних наглядових установ з охорони праці, робочих органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі — Фонд) і профспілок від зверхників з виробництва, які до цього могли не пускати своїх візаві на підприємство, відмовлялися спілкуватися, давати пояснення тощо.
Щоправда, іноді, трапляються й курйози, під час яких замість сатисфакції державні інспектори та їх соціальні партнери зазнають ще більшого приниження. Про такий випадок, що стався в одному з райцентрів, варто розповісти більш детально…

Незвані гості на поріг

Трапилося це в одному з комбінатів, де виготовляються санітарно-технічні вироби: унітази, пісуари, раковини, умивальники. Саме на це підприємство того дня прибула комісія для проведення спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, про який напередодні повідомив роботодавець.
Відчуваючи на собі холодні погляди рішуче налаштованих членів комісії, які впевнено переступили поріг кабінету, директор спочатку знітився, потім почав виправдовуватися. Причому, за все зразу: за те, що не зміг зустріти поважних людей на межі району, що не спромігся познайомитися з кожним із прибулих раніше, до того, як сталася трагедія, хоча така можливість у нього була.
Після цієї тиради запопадливо запропонував відпочити з дороги, розслабитися, перекусити, «чим Бог послав» на його чималий директорський стіл, призначений для проведення виробничих нарад. Від такого ввічливого прийому гості трохи відтанули, їх обличчя стали менш набундюченими, але до посмішок діло поки не дійшло. Тримаючи взяту з самого початку паузу, члени комісії не поспішали встрявати у розмову, мовчки слухали все, що говорив збентежений офіційно-стриманою поведінкою членів комісії директор. З усього було видно, що вони не просто слухають улесливі фрази роботодавця — в глибині душі вони насолоджуються приниженням директора, який, нарешті, забігав перед ними за задніх лапках.

Вміли готувати – та не вміли подавати

Розгублений директор, у свою чергу, теж не поспішав переходити до справи. Хаотично перескакуючи з теми на тему, що не мали жодного відношення до трагічної події, з приводу якої прибула комісія, він вичікував того моменту, коли можна буде перейти до пояснень, які він повинен був дати її членам з самого початку, щоб правильно зорієнтувати, що тут і до чого й спрямувати розслідування у вигідному для себе напрямі.
Однак така можливість у нього з’явилася не зразу. Лише потім, коли члени комісії всілися за густо сервірований стіл і випили чи то по четвертій, чи то по п’ятій чарці, коли стало видно, що гості добряче захмеліли й почала встановлюватися обстановка взаємодовіри, директор обережно завів розмову про обставини нещасного випадку. Щоправда, спочатку це в нього виходило трохи незграбно, але відчувши, що напруга за столом почала потроху спадати і голові комісії та її членам вже не так цікаво, що там в нього на виробництві сталося і чому, почав пояснювати:
— Розумієте, під кінець роботи на дільниці припинилася подача електроенергії. Оскільки перед цим в розподільчій коробці щось шкварчало, то Петро, ну, постраждалий, взяв драбину і поліз, щоб подивитися, в чому справа…
— А цей Петро, він хто за професією, електрик? — напрочуд тверезим голосом обірвав на слові директора державний інспектор органу, якому після затримання на хабарі заступника голови служби Держпраці народ приклеїв назву Держхабарпраці, він же, голова комісії.
— Та ні. Він — прибиральник…
— То тоді чого ж він поліз до електрики? — нарочито сердито почав обурюватися посадовець, підносячи до рота бутерброд з чорною ікрою. — Жити набридло? І, взагалі, що це за анархія у вас на комбінаті, Іване Івановичу?
— Бачите, Анатолію Миколайовичу, справа в тому, що того дня було хмарно, то ж на дільниці було темно, — вів далі директор, — а відремонтувати електричне освітлення було нікому, оскільки електрик був у відгулі…
— А може, в загулі? Він же у вас не просихає! — мов кип’ятком ошпарив роботодавця експерт Фонду, наминаючи смаженого карася в сметані.
— Кілька років тому цей шахрай від фірми, в якій тоді працював, мені на дачі електропроводку робив. Так, уявляєте, за три дні піввідра самогону видудлив. Де тільки помістилося в ньому?
— Ну, добре, а що ж постраждалий? — намагаючись бути більш поблажливим до директора, запитав голова комісії. Роботодавець оживився:
— Впав з драбини. Чи то щабель зламався, чи то струмом ударило. — Костю, розкажи, як було діло — звернувся директор до інженера з охорони праці, молодого хлопця, який стояв збоку з підносом в руках і чекав перерви в розмові, щоб непомітно покласти на стіл маленького засмаженого молочного кабанчика.
— Якщо чесно, і те, й інше, — почав Костя, кладучи порося на стіл. — Коли Петро, торкнувся оголеного проводу і його почало тіпати — зламався щабель. Тож впав на цементну підлогу, а оскільки був без захисної каски, то вдарився головою й помер…
— Так, так, так! — почувся голос представника профспілки, юриста за освітою. — Залучення до роботи не за спеціальністю — раз! Допуск до роботи на висоті без захисної каски та запобіжного пояса — два! Без попереднього навчання та перевірки знань — три! Відсутність групи допуску з електробезпеки у постраждалого — чотири! Несправність приставної драбини — п’ять. Незадовільне функціонування СУОП — шість! Повний комплект: ст. 272 КПК ч. 2 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до восьми років. Щоправда, без конфіскації, але з позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.
Після тиради представника профспілки директор раптом зблід і почав нервово витирати спітнілий лоб, ковтати пігулки:
— Але ж його ніхто до тієї роботи не залучав… Його діло було підлогу підмітати, а не до електрики по драбині лазити, — тихим тремтячим голосом почав, було, виправдовуватися керівник комбінату.
— Ну, — пробурмотів у відповідь інспектор, — навіть не знаю, чим вам тут допомогти. Ми ж повинні у висновках комісії зазначити прізвища посадових осіб, бездіяльність яких призвела до нещасного випадку. А потім передати матеріали до прокуратури.
— До речі, а що там в розподільчій коробці шкварчало, розібралися? — запитав голова комісії, звертаючись до інженера з охорони праці.
— Так. Там все просто: із вводу до розподільчої коробки прокладено мідний провід, а далі — до світильників та до розеток — алюмінієвий, — почав молодий спеціаліст.
— Ну, алюмінієвий, ну той що? — сказав голова комісії і допитливо подивився на інженера з охорони праці. Це ж саме зробила й решта членів комісії, не розуміючи куди хилить Костя.
— Ну, так мідний провід скручувати з алюмінієвим не можна, місце контакту буде окислюватися та іскрити… До того ж, на дільниці підвищена вологість повітря — дах протікає. Я вже не раз вручав завгоспу припис, але…
— Звичайно, не можна, особливо, якщо вогко, — непевно кивнув інспектор і подивився на членів комісії. А ті, ніяковіючи, на нього. Потім, звертаючись до директора, запитав:
— То чому проводку не замінили, Іване Івановичу? Пожаліли якусь сотню-другу гривень, щоб купити?
— Та чому ж пожалів? На складі якраз був шматок мідного ізольованого дроту потрібної довжини. Місяць тому я розпорядився видати його електрику, щоб заховав його під штукатурку під час ремонту приміщення, що якраз проводився.
— Ну…
— А він цього не зробив! Натомість, як мені потім доповіли, провід забрав додому…
— А чому ж ви його не вигнали з роботи, не заявили в правоохоронні органи, адже це — крадіжка майна! — не вгавав голова комісії.
— А що б це дало? В нього дочка працює в податковій, зять — на митниці, а сват — в прокуратурі. Вони мені тут таке влаштували б, що, мамо, не горюй!

Мистецтво призначення винного

— Оце так справи, — промимрив голова комісії. Замислившись, він продовжив: — Ми, звісно, все розуміємо, Іване Івановичу, але ж ви зрозумійте нас. Якщо ми розслідування нещасного випадку спустимо на гальмах, то нам можуть зробити таку люстрацію… Хто зараз хоче «за просто так» підставлятися?
— Та я все розумію… До речі, ми тут кожному з вас приготували невеличкі презенти — незабаром же Новорічні свята! Крім того, ви із своїми колегами можете під час розслідування ознайомитися зі зразками продукції нашого комбінату. Якщо щось підійде, то, будь ласка, обмежень ніяких не буде…
— Значить, так, — вислухавши пропозицію директора, сказав інспектор. — Завтра із самого ранку ти, Костю, приходиш на роботу та сідаєш за складання Акта спеціального розслідування. Ну, там починаєш з першого розділу: дані на постраждалого, рік народження, стаж роботи, сімейний стан…До речі, в потерпілого сім’я є?
— Ні, нема! — в один голос вигукнули директор та інженер з охорони праці. — Жінка давно покинула. Дітей не було. Підприємство взяло на себе всі витрати на поховання. Їх організацією займається завгосп. Похорон заплановано на завтра.
— Ну, нема, так нема. До речі, твоєму начальству пощастило — сказав голова комісії, звертаючись до експерта Фонду. — Не потрібно буде виплачувати одноразову допомогу. Це ж економія коштів, якої ви так прагнете… — і тут же, повернувши голову до інженера з охорони праці, перепитав: — То ти, Костю, зрозумів, чим маєш займатися завтра зранку?
— Зрозумів…тільки не знаю, які причини писати. Тут ваш колега з профспілок такого наговорив…
— Він багато чого може наговорити, але не йому вирішувати. Як скажу, так і буде. В четвертому розділі Акта спеціального розслідування запишеш, що причиною нещасного випадку стала особиста необережність потерпілого, порушення ст. 14 Закону України «Про охорону праці» і відомчої інструкції… для прибиральника.
— А в нас немає такої інструкції, — заперечив інженер з охорони праці.
— Немає — напишеш. До ранку ще далеко.

Дармівщини забагато не буває

Порозумівшись, директор і члени комісії із спеціального розслідування ще довго трапезували. Захмелілі гості перебирали в пам’яті деталі та причини нещасних випадків, які їм доводилося розслідувати, роботодавець вдавано захоплено хитав головою.
Роз’їхалися далеко за північ. Упакована торбами з презентами комісія — до місцевого готелю, стомлений і задоволений собою директор — додому.
Зранку наступного дня голова й члени комісії були вже в кабінеті директора. Господар кабінету хотів спитати в гостей, як спалося після вчорашнього. Але як тільки розкрив рота, як голова комісії промовив:
— Іване Івановичу, так що ж нам робити з вами?
— Тобто як, що робити? — отетерів господар кабінету. — Ми ж з вами про все вчора домовилися. Вчора вам в номери все завезли…Сьогодні ознайомитеся із зразками наших виробів. Як я вже говорив — обмежень не буде. Кожному — по новенькому унітазу, з причандалами. Голові комісії — два, обидва з позолотою, як в Януковича. Може ще дещо сподобається…
— Це все зрозуміло! Але в нас ще є наше начальство. Так що накажете з вами робити, Іване Івановичу? — натякаючи на необхідність продовження торгу, повторив своє запитання голова комісії. Після цих слів у директора від несподіванки аж дух перехватило. Він вирячив очі на свого співбесідника і почав щось мимрити: майте совість, комбінат і так ледь-ледь…. А потім замовк і поліз до кишені за пігулками.

Гарно колядували, та облизня спіймали

Поки він їх шукав, почувся різкий стук у двері і на порозі з’явився захеканий чолов’яга невизначеного віку, від якого несло, чи то нашатирем, чи то потрійним одеколоном, чи то й тим, і іншим.
— Принесла нелегка… Ну, що там, Миколо, все готово до похорону? — якимсь байдужим голосом запитав його директор.
— Якого похорону? Ви що, ще нічого не знаєте?!
— А що я маю знати? — здивовано запитав директор.
—Так Петро ж наш, постраждалий, якого ми мали сьогодні ховати — виявляється, живий!
— Як живий? Мені ж дзвонив головний лікар…
— Я не знаю, хто там і що вам говорив, але Петро… він вночі ожив… Іване Івановичу, а що тепер з костюмом для покійника робити, я ж його за готівку купляв на ринку…
— Та почекай зі своїм костюмом! — впевненим голосом обірвав завгоспа директор. Після цього він різко встав з крісла і, розправивши плечі, спрямував холодний погляд на членів комісії. — Так, хлопці, рахунок за те, що ви вчора з’їли і випили, я виставлю установам, які вас сюди відрядили… А зараз — геть з кабінету! І щоб духу вашого на території не було! А ти, Миколо, — звернувся директор до завгоспа, — забери з номерів готелю, де вони зупинилися, наші торби. А начальнику постачання скажи, щоб жодних унітазів їм не давав… Не заслужили. Ось так!
— Іване Івановичу, а може, не слід так круто… На комбінаті всяке може трапитися… Цей працівник не загинув, так другий може десь влізти… І що тоді? — стишеним голосом сказав голова комісії.
— Тоді й будемо говорити! — перейшов на крик директор. — До речі, не факт, що саме вас пришлють знову… Я про це потурбуюсь. А зараз ідіть всі геть звідси, поки до прокуратури чи поліції не зателефонував!
Голова та члени комісії мовчки вийшли з кабінету й похнюпившись попрямували до машини, біля якої вже тупцював завгосп.
— Треба ж якось забрати презенти, про які казав директор, — промовив він, ніяковіючи.
Намагаючись якось згладити ситуацію, завгосп продовжував ще щось говорити, але члени комісії мовчали, мов їм заціпило. Приголомшені словами директора, який хвилину тому їх вигнав зі свого кабінету, вони раптом зрозуміли, що, якщо до цього їх постійно принижувала держава, платячи копійчану зарплату, на яку не можливо прожити, та роботодавці-порушники, які часто «обрізали їм пороги підприємств», зухвало глузуючи услід, то цього разу вони принизили себе самі.

ВАСИЛЬ КУРАЖИНСЬКИЙ,
експерт з охорони праці

Джерело: журнал «Охорона праці і пожежна безпека» № 12, 2016

Завжди актуальні матеріали в журналі
«Охорона праці і пожежна безпека»
Придбати видання

 

Розсилка новин