ВІЛ (Вірус імунодефіциту людини)- це вірус, який впливає на імунну систему організму. ВІЛ вражає певні клітини імунної системи (СD-4), які захищають організм від різних інфекцій, і може спричинити розвиток СНІДу.
СНІД (Синдром Набутого Імунодефіциту) є останньою стадією ВІЛ-інфекції.
ВІЛ-інфекція може руйнувати імунну систему організму повільно і часто непомітно для самої людини і оточення. У багатьох людей через декілька днів після інфікування з’являються простудні симптоми, а потім може пройти 10 і більше років без будь яких ознак хвороби. Весь цей час люди можуть навіть нездогадуватися про те, що вони інфіковані. Багато симптомів захворювання, спричиненого ВІЛ, схожі на ознаки інших хвороб, які не пов’язані з ВІЛ. Необхідно негайно звернутися до лікаря при наявності таких симптомів: збільшені лімфоузли в області шиї, під пахвами та в паху; тривале підвищення температури та пітливість ночами; втрата ваги більш як на 5 кг, не пов’язана з дієтою чи підвищеною фізичною активністю; важкий сухий кашель, не пов’язаний з курінням чи тривалою застудою чи грипом; тривалі приступи діареї; густий білий наліт на язиці чи горлі, який може супроводжуватися появою запалення в області гортані; багаторазове повторення грибкових інфекцій піхви; непояснені висипки на шкірі; герпес, який триває довше, ніж зазвичай.
ВІЛ передається через біологічні рідини організму – кров, сперму, піхвовий секрет і грудне молоко. Передача може відбуватися тільки такими шляхами: через незахищений статевий акт, гетеросексуальний або гомосексуальний, з інфікованим партнером; від матері дитини під час вагітності й пологів, якщо не дотримується режим профілактики, або через грудне вигодовування; через кров і препарати крові. Наприклад:
– при переливанні інфікованої крові або пересаджуванні інфікованих огранів чи тканин;
– при спільному користуванні зараженим ін’єкційним інструментарієм: голками, шприцами, інструменти для проколювання шкіри тощо;
– при професійних травмах, наприклад, коли медичний працівник, який надає допомогу ВІЛ-інфікованому пацієнту, дістає укол голкою.
ВІЛ не може передаватися через випадковий фізичний контакт будь якого типу, як, наприклад, поцілунки, обійми та рукостискання; укуси комарів та інших комах; кашель, чхання та плювання; спільне користування туалетом або умивальником; використання посуду або споживання їжі та напоїв, яких торкалася людина, інфікована ВІЛ.
ВІЛ не може проникнути, якщо шкіра не пошкоджена, але здатен зробити це через відкриту рану. Тому профілактика передбачає забезпечення перешкоди для вірусу: застосування презервативів або захисних засобів, наприклад, рукавичок і масок, де це доречно – а також уникнення забруднення голок та інших інструментів для проколювання шкіри.
Програми профілактики ВІЛ-інфекції заохочують людей якомога раніше пройти добровільне та конфіденсійне консультування і тестування на ВІЛ, щоб вони дізналися про свій статус і вжили відповідних заходів – як для захисту самих себе, так і для уникнення передачі вірусу.
Більшість тестів дозволяють виявити присутність антитіл до ВІЛ, а не самого вірусу. Імунній системі потрібен деякий час для вироблення достатньої кількості антитіл, аби тест виявив ВІЛ, причьому цей термін залежить від особливостей організму людини (він сягає від двох тижнів до шести місяців). Протягом цього періоду, який зазвичай називають «серонегативним вікном», люди можуть бути дуже заразними, навіть непідозрюючи про свій стан.
Рекомендовано звернутися за допомогою до лікаря-інфекціоніста в Центр з профілактики та боротьби зі СНІДом якнайшвидше – краще протягом першої доби після отримання травми, але не пізніше 72 годин після настання травм з метою проведення постконтактної профілактики (прийому антиретровірусних препаратів протягом чотирьох тижнів). Якщо невідоме джерело матеріалу (кров, біологічні рідини, наркотичний розчин) або ВІЛ-статус людини, з якими відбувся небезпечний контакт, – то вони вважаються потенційно ВІЛ-інфікованими, доки не будуть отримані результати тесту на ВІЛ.
Чим раніше буде виявлено ВІЛ-інфекцію, тим швидше можна розпочати лікування, що надасть людям з ВІЛ можливість довше залишатися здоровими.
АРТ (антиретровірусна терапія) сприяє запобіганню передачі ВІЛ: вона зменшує концентрацію ВІЛ у кровотоку та в біологічних рідинах організму. Оскільки вірусне навантаження є єдиним найбільшим чинником ризику для всіх способів передачі ВІЛ, то неухильне дотримання режиму антиретровірусного лікування, яке дозволяє утримувати вірусне навантаження на низькому рівні, також зменшує ризик передачі ВІЛ від однієї людини іншій.
Джерело: mk.dsp.gov.ua
