Працював у радянські часи на одному волинському підприємстві інженер з охорони праці. Зарплату отримував мінімальну, але на роботу ходив.
Ну, як ходив? Прийде вранці – повісить пальто і капелюха на вішалку, розкладе папери на столі, дістане з шафи інше пальто й іншого капелюха – і до кінця робочого дня його ніхто не бачив. Перед закінченням робочого дня – знову на місці. Складе папери, поміняє капелюха, пальто, і – додому.
Працював фактично кілька днів на місяць, щоб папери всі були чин чинарьом. Позаповняє журнали, позбирає підписи в працівників, буцімто інструктаж проводив, поздає звіти – і знову його ніхто не бачить.
Робота не пильна, підприємство не мало ні шкідливого виробництва, ні загрозливих для життя і здоров’я складних механізмів, але інженер з охорони праці у штатному розписі мусив бути.
Відпустка в нього все літо тривала. Вранці вийде надвір, побачить, що погода погана, – йде на роботу. Відмітить в бухгалтерії вихід, розкладе папери – і знову за звичним графіком. От і виходило, що за три місяці за документами він ледве 24 дні відгулював.
Та почалася перестройка в країні. Прислали на підприємство нового начальника з Києва. Завдання поставили: скоротити управлінський апарат. Приїхав, познайомився з колективом, за документами всі ніби сумлінно працюють – нема кого скорочувати.
Пішов по кабінетах. Всі на місці, крім інженера з охорони праці.
Питає людей з іншого відділу: «Де інженер з охорони праці?», а ті відповідають: «Щойно був – та хутко зник. Десь, мабуть, на території».
Пройде по території – нема ніде інженера. Піде до охоронців – ті кажуть: «За межі підприємства не виходив». Повернеться назад в кабінет – нема інженера.
«Як появиться – хай зайде до мене», – дав начальник команду працівникам сусіднього відділу.
Появився, зайшов у кабінет до начальника. Той до нього:
– Ви де були?
– На території.
– Чого я вас там не бачив?
– Погано шукали.
– Принесіть мені завтра всі ваші звіти.
– Добре.
Приносить звіти – все в порядку. Відстав.
Знову ходить начальник по кабінетах, знову всі працюють, а інженера з охорони праці нема. Знову дає команду, щоб той до нього зайшов.
Заходить. Знову те саме.
– Що ж ви робите, що я вас ніколи не бачу?
– Працюю, інструктажі з робітниками проводжу.
– Що то за робота така, що вас неможливо знайти?
– Яка зарплата – така й робота, – зухвало відповідає інженер.
– Я вас звільню.
– Не маєте права, інженер по штату положен. А я в Києві на хорошем счєту.
– Ідіть, працюйте.
Заївся начальник, став думати, як інженера позбутися. Скоротити посаду не можна, вигнати за прогули не вдасться. На роботі в нетверезому стані не помічений.
Поїхав до Києва.
Привозить бумагу про ліквідацію підприємства. Видає наказ.
Всі – в шоці. Пояснює: «Підприємство ліквідовується, натомість створюється нове. Всі звільнені у зв’язку з ліквідацією, а на нове маєте заяви про прийом на роботу понаписувати».
Понаписували. Всі. Й інженер з охорони праці теж. Всі заяви підписані, крім його і начальника охорони.
Заходить в кабінет до начальника.
– Пачєму не підписуєте? Хто ше на таку зарплату піде, крім мене?
– У нас нема такої посади.
– Як нема?
– У нас тепер три посади в одну об’єднані: шофер, начальник охорони й інженер з охорони праці. З подвійним окладом і преміями.
– То я можу всі ці обов’язки виконувати.
– Ні, ці обов’язки буде виконувати інший. Ви працювали по годинах. А мені потрібна робота на результат. А яка робота – така й зарплата.
На нову посаду прийняли шофера, що начальника возив.
Автор: Святослав ЛЕСЮК
Джерело: www.volyn24.com
