Чинне законодавство дозволяє роботодавцям залучати громадян до виконання робіт не тільки на підставі трудового, а й цивільно-правового договору (договору підряду). Така форма письмової домовленості між виконавцем і замовником дуже зручна і вигідна для останніх, і цьому є своє пояснення. Що стосується виконавців (підрядників), то вони залишаються у програші. Чому? Відповідь на це та інші запитання у статті.
Хто і як паразитує на наших співвітчизниках?
У разі укладання трудового договору працівник приймається на роботу (посаду), як правило, включену до штатного розпису підприємства для виконання певної роботи (функції) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Прийняття працівника (за його заявою) на роботу оформляється наказом роботодавця. Він підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку. Працівнику гарантується заробітна плата, передбачені трудовим законодавством та колективним договором гарантії, пільги, компенсації тощо. Роботодавець зобов’язаний забезпечувати йому здорові і безпечні умови праці. Цього вимагають норми ст. 21 Кодексу законів про працю України (КЗпП), ст. 13 Закону України «Про охорону праці» та роз’яснення Міністерства соціальної політики від 16 травня 2011 р. № 151/06/187-11.
Зовсім інша справа — виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовим договором — договором підряду. В цьому випадку оплачується не процес праці, а його результат, який визначається після закінчення роботи. Оскільки в країні панує безробіття й багато наших співвітчизників сьогодні згодні на виконання будь-якої роботи, навіть низькооплачуваної, то укладення такого договору дає можливість роботодавцю домовитися з підрядником про укладання ще однієї домовленості, цього разу усної й негласної.
Стосується вона оплати праці і полягає в тому, що після завершення робіт роботодавець платить суму, яка є набагато меншою, ніж та, що зазначається в договорі. Різницю кладе собі до кишені. Проведенню таких махінацій сприяє той факт, що чинне законодавство не передбачає обмеження в частині мінімального або максимального розміру грошової винагороди. Вона встановлюється суто за згодою сторін. До речі, при оподаткуванні офіційної винагороди роботодавець має певні преференції.
Оскільки виявленням такого «відносно чесного» віднімання грошей у громадян органи контролю майже не займаються, то зазначені оборудки стали процвітати серед нечистих на руку роботодавців. І це дуже прикро, бо нерідко «відкатні» мають присмак людської крові. Адже, паразитуючи на жалюгідному становищі співвітчизників, роботодавець не тільки обкрадає підрядника, а й не залишає йому іншого вибору, ніж піддавати ризику своє життя та здоров’я.
Укладення договору підряду на виконання певних робіт вигідне роботодавцю ще й тому, що відповідно до цього документа виконавець сам повинен організовувати свою роботу, виконувати її на свій ризик, позбавлений права претендувати на соціальні гарантії (зокрема в разі нещасного випадку чи професійного захворювання), що передбачені для суб’єктів трудових відносин. На відміну від працівника, підрядник не підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку, оскільки не має статусу працівника. Все це випливає зі ст. 837 Цивільного кодексу України та роз’яснень Міністерства соціальної політики від 16 травня 2011 р. № 151/06/187-11 і від 20 квітня 2012 р. № 64/06/187-12.
З огляду на це деякі роботодавці помилково вважають, що в разі укладання договору підряду вони не зобов’язані дбати про створення здорових і безпечних умов праці підряднику, а тому, з юридичної точки зору, не несуть ніякої відповідальності у разі отримання ним каліцтва чи його загибелі.
В цьому переконаний і один з подільських роботодавців, який займається будівництвом житлових об’єктів, та й не тільки він. Але чи дійсно це так? Давайте розберемося.
Трагедія не стала гірким уроком
У вересні позаминулого року одне з будівельних товариств в особі його директора Б., уклало договір підряду з гр. Г. на виконання цегляної кладки несучих стін та перегородок. Коли підрядник мурував перегородки на балконі однокімнатної квартири третього поверху, він не втримав рівноваги і впав з висоти 7,37 м. Внаслідок нещасного випадку потерпілий отримав 8 важких травм.
За висновком комісії зі спеціального розслідування, причиною трагедії стало перебування Г. біля неогородженого перепаду по висоті понад 1,3 м без запобіжного пояса. Відповідальним за нещасний випадок члени комісії визнали самого потерпілого, який, мовляв, під час виконання робіт на висоті не застосовував засобу індивідуального захисту, чим порушив вимоги п. 12.2.5 ДБН А.3.2.-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві», а також Проекту виконання робіт (ПВР).
Якщо бути об’єктивним, то формально муляр допустив не одне порушення, а два, адже ст. 837 Цивільного договору, відповідно до якої укладався договір підряду, передбачає не тільки виконання зазначеної в договорі роботи, а й, у разі необхідності, отримання на це спеціального дозволу наглядового органу. Оскільки мурування стін на висоті належить до робіт з підвищеною небезпекою, то це свідчить про те, що така необхідність була. Відповідний механізм отримання зазначеного дозволу передбачений постановою Кабінету Міністрів від 26 жовтня 2011 р. № 1107 (далі — Постанова № 1107).
Однак у зв’язку з тим, що Г. не був суб’єктом господарювання, а лише приватною особою, в нього такого дозволу не було (та й не могло бути), бо зазначений вище нормативно-правовий акт не передбачає його видачу приватним особам.
Якщо ж говорити про відповідальність за це порушення, то, керуючись логікою та здоровим глуздом, вона в цьому випадку лягає на роботодавця, оскільки він не мав права укладати з Г. договір підряду. Це зрозуміло не тільки зі ст. 837 Цивільного кодексу, а й з п. 4.13 ДБН А.3.2.-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві», де зазначено, що до робіт з підвищеною небезпекою можна залучати лише тих підрядників, які мають дозвіл на їх виконання.
Скажу більше. Допустивши до зведення стін Г., роботодавець цим самим поставив під загрозу життя та здоров’я не тільки його, а й працівників підприємства, які працювали поряд, адже підрядник не пройшов інструктажу та навчання з питань охорони праці, медичного огляду, професійного добору. Отже, не було жодної впевненості в тому, що він достатньо підготовлений для безпечного виконання робіт на об’єкті, а тому не спричинить травмування інших осіб, та що він не мав протипоказань для перебування на висоті.
З огляду на те, що муляр був допущений до виконання робіт з підвищеною небезпекою без дозволу наглядового органу, відповідальним за нещасний випадок мав бути визнаний ще й директор товариства Б. Якби члени комісії із спеціального розслідування зазначили це у висновку, то з огляду на допущене порушення, яке, до речі, знаходиться в причинному зв’язку з настанням нещасного випадку, правоохоронні органи мали б підстави повідомити роботодавцю про підозру у вчиненні ним злочину проти безпеки виробництва, передбаченого ст. 272 Кримінального кодексу.
Оскільки ні того ні іншого не відбулося, то трагедія не стала для директора товариства Б. уроком на майбутнє. Навпаки, він зайвий раз переконався у відсутності в своїх діях порушень закону, натомість продовжив укладати договори підряду на виконання робіт підвищеної небезпеки з приватними особами.
Нормативно-правові колізії
З огляду на вимоги ст. 43 Конституції України, в якій зазначено, що кожен громадянин має право на належні безпечні і здорові умови праці виходить, що ст. 837 Цивільного кодексу вступає у протиріччя із зазначеною конституційною нормою, оскільки з неї випливає, що підрядник має самостійно забезпечувати собі таке право. Але як же він міг це зробити в розглянутому випадку за відсутності відповідної практичної підготовки, теоретичних знань, якщо його ніхто не вчив безпечним прийомам праці та ще й на висоті? Це-по перше.
По-друге, право на безпечну працю громадянам гарантує Основний Закон. Отже, про дотримання його норм мали б дбати не тільки роботодавець (замовник), а й держава шляхом прийняття узгоджених з Конституцією нормативно-правових актів. Тільки не таких, як Цивільний кодекс, який формально знімає з роботодавця відповідальність за створення здорових і безпечних умов праці, передбачену ст. 13 Закону «Про охорону праці» та створює передумови для фінансових маніпуляцій.
Але це ще не все. Відповідно до роз’яснень Міністерства соціальної політики від 16 травня 2011 р. № 151/06/187-11 та від 20 квітня 2012 р. № 64/06/187-12, при укладанні договору підряду виконавець (підрядник), на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Оскільки у статті йдеться про укладення договорів підряду на виконання робіт в будівництві, то давайте з’ясуємо, як зазначені роз’яснення поєднуються з ДБН А.3.2-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві». У пункті 4.29 ДБН сказано: «Особи, що перебувають на території будівельного майданчика, у виробничих приміщеннях, на робочих місцях і ділянках робіт, зобов’язані виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку даної організації…».
Якщо врахувати, що підрядники не тільки перебувають на будівельному майданчику, а й виконують там певну роботу, то, як мовиться, коментарі тут зайві.
У зв’язку з тим, що в договорах підряду, які укладаються на зведення стін та виконання інших робіт, завжди зазначається, що підрядник не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку будівельної організації, то фактично ці договори є нікчемними правочинами, які не породжують передбачених законом правових наслідків у зв’язку з протиправністю. Відповідно, такі договори є недійсними незалежно від визнання їх такими і від бажання сторін — принаймні так вчить підручник «Цивільне право України. Загальна частина», авторами якого є Бірюков І. А., Заїка Ю. О. (Київ, 2006 р.).
Як свідчить практика, закладена в ст. 837 Цивільного кодексу норма щодо необхідності отримання підрядниками спеціального дозволу на проведення окремого виду робіт стосовно приватних осіб здебільшого не діє. Зараз в різних галузях виробництва на роботах, що потребують спеціальних дозволів, зайнята величезна кількість громадян — приватних осіб, що уклали з роботодавцями договори підряду, проте жоден з них їх не отримав, оскільки відповідно до Постанови № 1107 дозволи на виконання робіт з підвищеною небезпекою можуть видаватися лише роботодавцям. І лише після того, як ними будуть вжиті всі необхідні для організації безпечної роботи заходи: приведено у відповідність з вимогами безпеки обладнання, проведено з працівниками інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці тощо.
Щоб наочно продемонструвати актуальність проблеми, наведу ще кілька прикладів того, як закладені в нормативно-правових актах неузгодженості створюють передумови для трагедій. Причому на тому ж самому підприємстві.
В лютому підприєммство уклало договір підряду з громадянином З. на виконання цегляної кладки стін та перегородок, щоправда, вже на іншому будівельному майданчику. Підрядник отримав від бригадира, який керував мулярами, завдання мурувати зовнішню стіну, де були змонтовані плити перекриття. Перед цим він разом з бригадиром здійснив розбивку внутрішнього кута стіни. Коли той пішов на інше робоче місце, З. приступив до розбивки зовнішнього кута. Під час роботи плита марки ПМ-6, на яку став муляр, змістившись із проектного положення, зачепилася за штани та взуття підрядника, внаслідок чого той разом з нею впав з висоти 4 м, отримавши важкі травми.
За висновками комісії із спеціального розслідування, причинами нещасного випадку стали:
1. Недостатній контроль за виконанням робіт на об’єкті з боку посадових осіб, внаслідок чого не забезпечено стійкість і геометричну незмінність установленої в проектне положення монолітної плити ПМ-6.
2. Виконання особою, з якою укладено договір підряду, робіт на висоті без запобіжного пояса.
Особами, дії або бездіяльність яких призвели до нещасного випадку, комісія визнала начальника будівельної дільниці С., який не забезпечив дієвого контролю за виконанням робіт на об’єкті, та підрядника, який виконував роботи за цивільно-правовим договором без застосування запобіжного пояса.
Що стосується особи, відповідальної за допуск до робіт з підвищеною небезпекою підрядника, який не мав дозволу на їх виконання, то комісія не вважала за необхідне її встановлювати, як і попереднього разу. Як пізніше з’ясувалося, громадянин З. не мав офіційного стажу роботи за професією муляра, не проходив навчання з охорони праці, медичного огляду та професійного добору.
Рахунок пішов на життя, але…
Проте навіть друга трагедія не вплинула на дії роботодавця. У липні минулого року для здійснення кладки стін директор Б. уклав цивільно-правову угоду з громадянином Ф., який, хоч і назвався муляром, але офіційних даних для підтвердження надати не зміг. Упродовж двох місяців підряднику вдавалося уникати небезпечних ситуацій, але це, найімовірніше, було звичайним везінням, оскільки перед початком зведення чергового багатоповерхового житлового будинку роботодавцем нічого не було зроблено для убезпечення робочих місць мулярів та облаштування їх засобами колективного захисту.
Через два місяці після укладення договору, муруючи на дев’ятому поверсі зовнішню стіну, що примикає до балконного перекриття, знаходячись у місці кута стіни, Ф. втратив рівновагу і впав. Цього разу тілесні ушкодження виявилися несумісними з життям потерпілого…
Комісія із спеціального розслідування трагедії в складеному за формою Н-5 акті зазначила, що причиною нещасного випадку є невиконання генпідрядником, тобто будівельним підприємством, заходів з охорони праці. Зокрема, робоче місце муляра не було обладнано огородженням або уловлювальним пристроєм. Оскільки при цьому на плитах перекриття 9 поверху не було монтажних петель, до яких муляру можна було б закріпитися запобіжним поясом, то місцем кріплення мав стати стальний канат, що, зазвичай, в таких випадках встановлюється по периметру зовнішніх стін. У зв’язку з тим, що цього не було зроблено, то Ф. змушений був працювати в умовах смертельної небезпеки.
Дехто з читачів може заперечити. Мовляв, для звинувачення генпідрядника у відсутності засобу колективного захисту немає підстав, бо підрядник підписався виконувати роботу на свій ризик, а тому повинен був сам подбати про свою безпеку.
Але, по-перше, він це зробити не мав можливості, а по-друге, відповідно до пунктів 4.13; 6.2.2; 12.1.2; 12.2.5 ДБН А.3.2.-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві» забезпечення виконання заходів з охорони праці загального характеру, встановлення огорож, визначення зон дії небезпечних факторів тощо є обов’язком генерального підрядника. Водночас визначення місць встановлення і типів засобів захисту людей від падіння з висоти, застосування зазначених у ПВР засобів колективного захисту є необхідною умовою під час виконання робіт на висоті.
Примітно, що цього разу відповідальним за настання нещасного випадку комісія із спеціального розслідування визнала директора товариства Б. Попри всю принциповість, з якою члени комісії підійшли до визначення відповідальної за нещасний випадок зі смертельним наслідком посадової особи, порушення вимог нормативно-правових актів, що були допущені при укладенні нею договору підряду з Ф. на виконання робіт з підвищеною небезпекою залишилися поза увагою.
З огляду на те, що в першому пункті заходів, які комісія розробила для запобігання аналогічним трагедіям, генпідряднику було запропоновано надалі не допускати виконання робіт на висоті без попереднього улаштування засобів колективного захисту (у разі відсутності на плитах перекриття монтажних петель), то він, за логікою, мав би вважати це важливим обов’язком, але…
Непокаране зло повертається
Оскільки і після третьої трагедії роботодавець не повернувся обличчям до охорони праці, то чергова біда не змусила на себе довго чекати.
Через 20 днів після загибелі Ф. директор підписав договір підряду на виконання кам’яних робіт (зведення стін) з громадянином С. Як і у випадку з Ф. у договорі було зазначено, що виконавець бере на себе виконання роботи на свій ризик, самостійно організовує безпечне виконання роботи, не підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку тощо. Як і попереднього разу, при зведенні багатоповерхового житлового будинку генеральний підрядник, незважаючи на відсутність монтажних петель плит перекриття, не подбав про:
1. Улаштування по периметру зовнішніх стін стальних канатів;
2. Обладнання робочих місць мулярів засобами колективного захисту (огородженнями, уловлювальними пристроями).
Тож не дивно, що при кладці несучої стіни на восьмому поверсі, яка примикає до балконного перекриття, при втраті рівноваги у підрядника С., як свого часу і в підрядника Ф., не було шансів уникнути падіння. Тож біда повторилася. Як і попереднього разу, потерпілий зазнав травм, від яких помер на місці.
Хто винен і що робити?
З огляду на допущені генпідрядником порушення нормативно-правових актів, які призвели до трагедій на будівництві, та те, що, за висновком судмедекспертизи, потерпілі в момент нещасного випадку були тверезі, хотілося б знати:
1. Скільки ще має скалічитися чи загинути наших співвітчизників, перш ніж роботодавці почнуть поважати конституційне право громадян на безпечну працю?
2. Чи не настав час ч. 3 ст. 837 ЦК України, в якій зазначено: «для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов’язаний одержати спеціальний дозвіл», викласти в такій редакції: «Замовнику забороняється укладати договори підряду на виконання робіт підвищеної небезпеки з приватними особами, а також з суб’єктами господарської діяльності, які не отримали у відповідному наглядовому органі спеціального дозволу»?
Хочеться сподіватися, що в правовій державі знайдеться кому належно відреагувати на викладені в матеріалі факти та відповісти на поставлені запитання.
В свою чергу автор готовий повідомити назву та місцезнаходження товариства, керівник якого при зведенні житлових будинків не дбає про створення здорових і безпечних умов праці, продовжує саботувати вимоги нормативно-правових актів, укладає з підрядниками нікчемні договори, які не породжують передбачених законом правових наслідків, оскільки, з юридичної точки зору, не є дійсними, водночас створюючи передумови для каліцтва та загибелі людей.
Василь Сопільняк,
експерт з охорони праці
Стаття опублікована в №4, 2016 журналу «Охорона праці і пожежна безпека»
і люб’язно надана редакцією нашому порталу
