Володимир ГОРОБЕЦЬ,
завідувач сектора — страховий експерт з охорони праці
відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України у Пологівському районі Запорізької області.
Запорука знань — навчання
В роботі з охорони праці є одна проблема. Часто ця робота зводиться до збирання підписів та гарного оформлення документів. При цьому рівень знань у виконавців робіт та їхніх безпосередніх керівників залишається мізерним, бо на практичне проведення навчання в повному обсязі та перевірку знань не вистачає часу. Це явище можна подолати тільки шляхом підвищення рівня знань з охорони праці спеціалістів і загального підвищення культури виробництва.
Враховуючи те, що основним завданням Фонду соцстрахування є проведення роботи з профілактики виробничого травматизму, нам необхідно направити свої зусилля на те, щоб підняти рівень підготовки з питань охорони праці керівників та спеціалістів. Вони ж, в свою чергу, нестимуть знання працівникам та організовуватимуть безпечне виконання робіт.
Необхідно за кошти Фонду проводити навчання з питань охорони праці для якомога більшої кількості слухачів, посадових осіб та взяти під жорсткий контроль якість проведення навчання. Насамперед, забезпечити 100 % відвідування занять і якість атестації.
До програми навчання необхідно включити не оглядовий аналіз стану виробничого травматизму, а детальний аналіз причин нещасних випадків в галузі. Перелік питань для перевірки знань слід максимально наповнити практичними:
— як організувати роботу служби охорони праці;
— якими є її обов’язки;
— як повинен здійснюватись контроль на підприємстві;
— яким є порядок допуску до робіт з підвищеною небезпекою тощо.
Економічні стимули безпеки праці
Слід визнати, що економічні стимули до ефективного вирішення питань охорони праці із запровадженням страхування втрачено — тепер роботодавець сплачує внески й не несе матеріальної відповідальності за нещасні випадки. З одного боку, це правильно: потерпілий на виробництві повинен бути соціально захищеним незалежно від фінансового стану роботодавця. А з другого, це призводить до зменшення зацікавленості роботодавця в забезпеченні належних умов праці.
Необхідно терміново розробити та ввести в дію принцип залежності розміру страхового тарифу від стану охорони праці на підприємстві. Про це йдеться із самого початку діяльності Фонду. Але ні в якому разі не можна пов’язувати цю залежність із рівнем травматизму, щоб не стимулювати роботодавця до приховування нещасних випадків. Своєчасність розслідування та виконання заходів з усунення причин нещасного випадку краще розглядати як позитивний показник, а приховування випадку — навпаки, як підставу для підвищення страхового тарифу.
З цього приводу маю навіть конкретні пропозиції. Реалізацію на практиці названого принципу я бачу у вигляді декларування стану охорони праці на підприємстві самим роботодавцем. Форму декларації з переліком критеріїв оцінки затвердить правління Фонду та може її з часом коригувати.
Роботодавець на підставі детальної характеристики підприємства, залежно від кількості працівників, видів виконуваних робіт, споруд, обладнання та механізмів, які експлуатуються, визначив би вимоги з охорони праці, дія яких поширюється на підприємство, та показав би, як вони фактично виконуються підприємством на конкретну дату.
А математичним розрахунком, який виключатиме особистий фактор, у відсотках чи балах фактичного виконання від необхідного рівня, можна було б віднести підприємство до сплати мінімального, оптимального чи максимального рівня страхового тарифу в рамках певного класу професійного ризику. Декларація могла б діяти протягом кількох років, але в разі введення нового обладнання чи за бажанням роботодавця зменшити страховий тариф, могла б подаватися і щорічно, якщо рівень охорони праці зріс внаслідок вирішення конкретних питань чи змінилися умови роботи.
Це була б об’єктивна самооцінка роботодавцем рівня організації роботи з охорони праці на підприємстві. Таким чином ми б примусили кожного роботодавця провести внутрішній аудит та звернути увагу на вирішення питань охорони праці.
Правильність обрахування страхового тарифу контролював би сектор роботи зі страхувальниками відділення Фонду, а контроль за правдивістю заповнення декларацій здійснювали б страхові експерти при проведенні перевірок та державні інспектори (які б у свою чергу контролювали і об’єктивність страхових експертів Фонду). За неправдивість заповнення роботодавцем декларації необхідно призначати штрафні санкції як щодо підприємства, так і щодо посадових осіб.
Роботодавець бачитиме, що розмір страхового тарифу залежить не тільки від виду діяльності, а ще й від того, як організовано роботу з охорони праці. Чи призначено спеціаліста з охорони праці, який рівень його заробітної плати, чи створено умови для його ефективної роботи, чи здійснюється постійний контроль на дільницях зі складанням приписів, чи своєчасно проведено атестацію, чи проводиться медогляд, чи повне забезпечення засобами захисту… Тобто йдеться про конкретні критерії. Роботодавець змушений буде створювати службу охорони праці та комплектувати її відповідними спеціалістами, які б володіли питанням, підтримувати рівень охорони праці на задекларованому рівні та покращувати його, бо є стимул — менші витрати на страхові внески!
Я впевнений, що співпраця Фонду, в першу чергу, зі страхувальниками, органами місцевої влади та територіальними управліннями Держгірпромнагляду в питаннях попередження виробничого травматизму дасть позитивні результати, і ми зможемо створити безпечні умови праці на кожному робочому місці та зменшити кількість потерпілих на підприємствах.
Підготувала Олена Бочковська
