Основний закон Держави — Конституція України — статтею 43 гарантує кожному право на працю. Цією ж статтею Конституція визначає, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Кодекс законів про працю України статтею 153 визначає, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
На превеликий жаль, далеко не завжди на підприємствах з небезпечним виробництвом дотримуються зазначених основних вимог щодо безпечних умов праці. В таких ситуаціях найчастіше й трапляються нещасні випадки на виробництві.
В законодавстві України визначення поняття нещасного випадку на виробництві міститься в постанові Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1232, якою затверджено Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.
Відповідно до цієї постанови нещасним випадком на виробництві визнається обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталася у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров’ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» у статті 15 визначає, що роботодавець зобов’язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом. Крім того, роботодавець несе відповідальність за порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення; несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом; подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду; шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання обов’язків, визначених цим Законом.
Право на компенсацію
Відповідь на запитання про компенсацію, яку має отримати постраждалий від нещасного випадку на виробництві, слід шукати в постанові Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» від 27 квітня 2007 р. № 24 та в Законі України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до зазначеного Порядку, у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд) в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення виконавчої дирекції Фонду в районах та містах обласного значення зобов’язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які мають на це право:
1) допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;
3) щомісячну страхову виплату в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого (далі — щомісячна страхова виплата);
4) страхову виплату потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу роботу та роботу з меншою заробітною платою;
5) страхову виплату потерпілому під час його професійної реабілітації;
6) щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого;
7) відшкодування вартості ритуальних послуг, пов’язаних з похованням померлого.
Кошти для здійснення страхувальником виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю потерпілого, доплати до середнього заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я, при тимчасовому переведенні його на легшу роботу, а також на поховання та пов’язані з цим ритуальні послуги виділяються Фондом на підставі заяви-розрахунку.
Розмір компенсації залежить від конкретного випадку, страхового стажу, розміру місячного заробітку та ступеню тяжкості заподіяної шкоди працівникові а інших індивідуальних обставин.
Компенсацію потерпілому виплачує підприємство за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, для чого подає до Фонду такі документи:
— заяву-розрахунок від підприємства, в якій зазначається, зокрема, і сума витрат підприємства, починаючи з дня втрати працездатності працівником;
— копію листка непрацездатності (завірену підприємством або працівником робочого органу виконавчої дирекції Фонду на підставі оригіналу);
— акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1;
— акт (спеціального) розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася), за формою Н-5;
— довідку про середню заробітну плату (дохід) згідно з додатком 2 до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266;
— витяг з табеля обліку робочого часу потерпілого, завірений підприємством.
Звертаємо увагу на те, підприємство зобов’язане повідомити (надати інформацію) центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, про нещасний випадок на виробництві. У випадку порушення цього, підприємство може бути притягнуто до адміністративної відповідальності згідно із статтею 41 (Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці) Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Що робити, якщо підприємство недобросовісне
Як діяти постраждалому, якщо підприємство не виконує вимоги законодавства стосовно дій, які потрібно виконати після настання нещасного випадку на виробництві (зокрема невиплати компенсації), читайте у № 5, 2017 журналу «Охорона праці і пожежна безпека».
Грант Бабаджанян, юрист
