Нині вітчизняний вуглепром переживає не найкращі часи. Особливо нестабільною є ситуація на державних шахтах, яких на контрольованій українською владою території залишилося всього 35. Вже два роки вони не отримують державного фінансування. На тлі падіння видобутку вугілля зріс рівень смертельного травматизму. Через брак фінансування гірників на належному рівні не забезпечено засобами індивідуального захисту. На приватних шахтах ситуація дещо краща, але й у них є чимало проблем. Ці та інші питання забезпечення охорони праці обговорювалися під час круглого столу «Стан безпеки на підприємствах вугільної промисловості України», організованого Незалежною профспілкою гірників України
Так близько й так далеко від ЄС
Стан охорони праці найкраще характеризує статистика. Цьогоріч показник смертельного травматизму зріс удвічі: за 9 місяців на підприємствах вугільної промисловості загинуло 11 осіб, тоді як за аналогічний період 2015 року таких випадків було 6. Водночас загальна статистика травматизму демонструє покращення ситуації. За словами національного координатора Міжнародної організації праці в Україні Сергія Савчука, наша країна за рівнем безпеки праці перебуває на другому місці після Ісландії. Невже в нас умови праці кращі, ніж у європейських країнах? На превеликий жаль, ні. Річ у тім, що існує інший показник: співвідношення кількості випадків травматизму з числом інцидентів з летальним наслідком.
«Є така закономірна піраміда: якщо маємо один смертельний випадок на виробництві вгорі, то повинна бути більша кількість фактів травматизму, де найбільш численна група — травми з легкими наслідками, — пояснює Сергій Савчук. — Тож на одну смертельну травму в країнах Євросоюзу припадає 1100 легких, а в середньому в світі — 770. В Україні ж цей показник — 11. Це може свідчити про те, що у нас дуже велика кількість незафіксованих випадків, про які не звітують відповідальні органи».
Сумні реалії шахтарської праці
В свою чергу, профспілки наводять інші докази того, що Україні ще дуже далеко до європейського рівня охорони праці. Сьогодні українські гірники не забезпечені навіть найнеобхіднішими засобами індивідуального захисту (ЗІЗ). Як розповів голова НПГУ Михайло Волинець, на деяких державних підприємствах рівень забезпечення працівників засобами індивідуального захисту становить 50 %. Така ситуація, скажімо, на ДП «Волиньвугілля». Там один саморятівник перебуває в користуванні одразу двох шахтарів: один повертається з вибою та передає засіб колезі, який туди спускається.
«Як колишній шахтар, з власного досвіду знаю, яка важка та небезпечна праця гірників, — сказав Михайло Волинець. — Зараз ми спостерігаємо неприпустиму ситуацію: фахівці НПГУ виявили, що за останні місяці фактично не закуповували саморятівники для шахтарів. Згідно з правилами безпеки, за кожним гірником повинен бути закріплений цей ЗІЗ. Без нього гірник не захищений. Та що там казати: шахтарі не мають навіть простих протипилових респіраторів. А працюють в умовах, де порушене зрошення або воно відсутнє взагалі, де запиленість перевищує норму у 300 разів. Без належного захисту вони можуть за півроку отримати запилення легенів, захворіти на антракоз чи силікоз, або ж взагалі стати інвалідами».
Голова НПГУ також пояснив, що нині шахтарі вимушені порушувати правила безпеки. Адже часто директори шахти, добре розуміючи стан з охороною праці, все ж дають вказівки керівникам дільниці видобути певний обсяг вугілля, а ті — визначають метри проходки, які повинні пройти гірники.
«На державних вугільних підприємствах діє преміальна система праці. Тобто, гірник отримує свою тарифну ставку, якщо видасть на-гора певний об’єм вугілля. А в більшості країн світу на підприємствах з небезпечними умовами праці діє інша система оплати праці — погодинна. Там керівники більше турбуються про безпеку», — пояснив Михайло Волинець.
Безпека праці без фінансування
Державним шахтам, щоб забезпечити гірників необхідним захистом, необхідно 31,524 тисячі саморятівників. Сьогодні їх 20,747 тисяч, що становить близько 66 % від потреб підприємств. При цьому за 9 місяців нинішнього року вже списали 7239 саморятівників, а закупили — лише 1844. Загалом вугледобувні підприємства запланували використати на виконання заходів комплексної програми з охорони праці та промислової безпеки за 9 місяців 2016 року 162,2 млн грн. Та вже другий рік поспіль держава жодної копійки на це не дає. Хоча у 2011 році виділила 65 млн грн (при курсі долара в межах 8 грн), а у 2012 — 125 млн грн. У 2013 на заходи з охорони праці пішло 65 млн, а вже в 2014 — лише 5 млн грн. Тобто, з кожним роком фінансування охорони людського життя зменшується.
Втім, держбюджет — не єдине джерело фінансування. Згідно з Галузевою угодою між Міненерговугілля та профспілками, передбачено на це виділяти не менше 3 % від коштів, отриманих від реалізації вугілля. Та на деяких вугільних об’єднаннях цей показник становить менше 1 %, а в середньому по підприємствах — 1,5 %. Відрахування на засоби індивідуального захисту торік становили 20 млн грн, або 0,6 % від надходжень від реалізації продукції. Михайло Волинець відзначив, що державні шахти перебувають у дуже скрутному становищі, а подекуди загалом не отримують державного фінансування. Тож і піклуються директори, передусім, про виплату зарплат, та й на це не зажди вистачає коштів, не кажучи вже про фінансування охорони праці.
Голова профспілки робітників вугільної промисловості Віктор Турманов вважає, що такі тенденції свідчать про ставлення до вугільної галузі в цілому.
«Зараз на державних підприємствах вуглепрому на підконтрольній українській владі території трудиться 52 тисячі працівників, — зазначив він. — Якщо враховувати шахтарські сім’ї, то мова йде про долі вже 150 тисяч громадян. Ми бачимо катастрофічну ситуацію у вугільній галузі, зокрема з виплатою зарплат та із забезпеченням заходів з охорони праці. Зауважу, що при цьому у нас часто змінюються очільники Мінвуглепрому, а відділ міністерства, який займався питаннями охорони праці, взагалі розігнали».
А тим часом Держпраці видає дозволи на продовження термінів використання засобів індивідуального захисту. Профспілки такий підхід обурює. Тому НПГУ звернулася до уряду, Генпрокуратури та Міністерства енергетики та вугільної промисловості щодо критичної ситуації із забезпечення працівників державних шахт ЗІЗ. Крім того, профспілка збирається подавати скарги до міжнародних організацій. За словами Михайла Волинця, цілком можливо, що ці питання будуть підніматися на наступній Генеральній асамблеї МОП, де наш уряд змушений буде відповідати за невиконання вимог з охорони праці.
Автор — Олександра Хомечук, журналіст
Повний текст статті читайте в № 12, 2016 журналу «Охорона праці і пожежна безпека»
Придбати журнал «Охорона праці і пожежна безпека»
Придбати електронний журнал «Охорона праці і пожежна безпека»
