Для когось вони герої, а дехто й не знає, чим, окрім гасіння пожеж, займаються рятувальники. Насправді робота пожежників багатогранна та має одну мету – безпека та здоров’я громадян.
Журналісти Дзеркало медіа вирішили спробувати себе у ролі рятувальників і провели добу разом з черговими.
07.45
На контрольному пропускному пункті нас зустрічає черговий, начальник караулу Павло Красовський. Він одразу заводить на “розвід” – це лінійка, коли заступає нова зміна. По обидва боки стають два караули. Павло проводить інструктаж з правил безпеки праці.
Після чого черговий звітує по надзвичайних ситуаціях, що відбулися за минулу добу в районі та місті, про готовність здачі автомобілів до роботи.
Раптово двічі дзвенить дзвінок. Це означає приїзд начальства. У приміщення пожежної частини заходить начальник Коломийського МРВ УДСНС, полковник сл. цивільного захисту Ігор Вацик та начальник 7-ї Державної пожежно-рятувальної частини УДСНС в Івано-Франківській області – Павло Хоміцький. Йому звітують начальники двох караулів.Після чого Павло заступає на бойове чергування.
08.00
У гаражі припарковані 20 машин, розташованих у два ряди. Коли потрібно їхати на пожежу, в першу чергу їдуть машини з першого ряду, які перебувають в бойовому розрахунку.
Виклику поки немає. Хлопці закінчують технічну роботу з прийому бойової техніки, а ми прямуємо у диспетчерську. Тут вже 15 років працює Любов Костюк.
“Колись тут працював і мій тато. Робота подобається, але дуже втомлює. Люди не завжди розуміють, чим насправді займаються рятувальники”, – пояснює працівниця. Біля жінки чотири телефони, які можуть дзвонити одночасно. Три з них – це лінії “101”, а четвертий – зв’язок з оперативно-диспетчерською службою Івано-Франківська.
“Інколи телефон розривається від дзвінків. Нашу діяльність плутають з службою “911”. Бували випадки, коли людина дзвонила і казала, що хоче вчинити самогубство. Нам нічого не залишалось, як її заспокоювати. Або плутали з водоканалом та викликали, коли затоплювало приміщення, телефонують коли зупиняється ліфт. Не раз й котів з дерев знімали.
10.00
Виходимо у внутрішній двір. Там розміщена теплодимокамера, в якій проводять практичні заняття з пошуку та рятування умовного потерпілого. Начальник караулу проводить практичне заняття. Біля пожежного автомобіля стоїть відділення та чекає наказів керівника.
Щодня хлопці відточують свою майстерність у запропонованій ситуації. Сьогоднішня тема – ліквідувати умовну пожежу у двоповерховій будівлі на другому поверсі. Близько години триває заняття.
Після заняття рятувальники прямують у навчальний клас. Усі хлопці сидять за партами та пишуть конспекти. Кожен має навчальний план, занотовує теми. Панує тиша.
Раптом голосно лунає дзвінок. Хлопці одразу зриваються з місць і вибігають з навчального класу. Спустившись до гаража, ми побачили рятувальників у формі в пожежному автомобілі. За секунду ворота відкрили – і, в супроводі гучної сирени та мигалок, рятувальники виїхали на виклик. Оскільки автомобіль був заповнений пожежниками, для нас місця не залишилося.
14.30
Раптово лунає дзвінок – новий виклик. Ми забігаємо у гараж та сідаємо в автомобіль разом з рятувальниками, їдемо у Великий Ключів. У автомобілі абсолютна тиша. Тільки Павло розмовляє по рації з диспетчерською, яка завжди на зв’язку з караулом. Водій пожежного автомобіля змушений, окрім сирени, по кілька разів вмикати спеціальний звук, тому що водії не пропускають. Мало хто реагує на пожежний автомобіль та стає на бік дороги.
Заїжджаємо у село. Ями, горби, вузенькі вулички… Такими дорогами складно їхати великому автомобілю. Доїжджаючи до місцевої школи, помічаємо дівчину, яка в паніці махає руками та вказує, куди їхати. Аби швидше доїхати до місця пожежі, дівчина сідає до нас. Напруга зростає. Приїхали. Рятувальники за секунду зістрибують з автомобіля та витягують рукави, аби подати воду.
Перед нами горить стара нежитлова дерев’яна хата. Нас зустрічає старша жінка, яка одразу починає кричати і вигукувати:
“Чому так довго їдете? Чому не гасите? Що ви там робите!”.
Начальник бригади викликає підмогу, пожежну бригаду з Печеніжина, бо на момент прибуття будівля була охоплена вогнем повністю, а джерел водопостачання поблизу не було. Далі на допомогу приїжджає бригада з Печеніжина, яка разом з колегами починає гасити пожежу. Хата горить і тріщить.
Уламки падають. На місце прибуває поліція та інспектор Коломийського МРВ УДСНС. Поліція бере свідчення в очевидців, а інспектор намагається зафіксувати пожежу та встановити причину.
Пожежа зменшується. Загасити пожежу – недостатньо. Після гасіння рятувальники починають валити стіни, щоб не допустити чергового загорання.
19.30
Ми повертаємось в пожежну частину. За період нашої відсутності викликів було ще шість. І всі пов’язані з палінням сухої трави. За столом сидить втомлена Любов Костюк.
“Коли люди зрозуміють, що в цю пору не можна палити суху траву?” – тихо промовляє жінка.
22.00
У пожежну частину поступає дзвінок. Ми сидимо у диспетчерській та розпитуємо про виїзди. Любов Костюк відповідає на дзвінок. Зі слухавки:”Мені здається, що пожежа в районі зупинки “Хатки”. Горить суха трава в селі Княждвір”.
Прибігає Павло і одразу радить відправити бригаду з Печеніжина та дзвонити старості села. Тільки за четвертим разом чоловік здіймає слухавку.
“Я на лікарняному. Мене нічого не цікавить”, – відповідає. Через 17 хвилин бригада зв’язується з Любов’ю Костюк та повідомляє про можливість підходу пожежі до лісу. В таких випадках диспетчер виходить на зв’язок з лісниками, котрі допомагають організувати пожежогасіння. Але й до них жінка не може додзвонитись. Паралельно дзвонять з області та вимагають звіт за день.
Через деякий час Любі все-таки вдається додзвонитись до головного лісника. Він відправляє кількох своїх хлопців на місце події.
Любов зітхає і каже: “У нас так завжди. Ввечері неможливо зв’язатися з кимось”.
Опісля ситуацію пояснює Павло: “В кожній ОТГ створено добровільні пожежні дружини, які повинні здійснювати першочергові заходи з гасіння пожеж на території сільської ради і які підпорядковуються старості чи голові села або селища. Але це лише на папері.
Насправді місцеві органи самоврядування не хочуть співпрацювати та не виконують свої обов’язки щодо захисту населення у напрямку пожежної безпеки. І таку ситуацію ми спостерігаємо в цілій країні. Усі знають про свої права, але забувають про прямі обов’язки”.
Автор: Соломія МАРДАРОВИЧ
Фото: Ярослав ВАРЦАБ’ЮК
Джерело: Дзеркало медіа
