Функціональне напруження організму під час праці можна охарактеризувати з двох сторін — енергетичного та інформаційного. Перший переважає при фізичній, другий при розумовій праці. Характеристику роботи, що потребує інтенсивної праці головного мозку при отриманні та аналізі інформації, фізіологи називають напруженістю. Напруженість праці — характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.
Напруженість трудового процесу оцінюють відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом МОЗ України від 08.04.2014 р. № 248. Основними показниками напруженості праці є: тривалість зосередження уваги або щільність сигналів, ступінь ризику для власного життя та життя інших осіб або ступінь відповідальності за життя інших осіб, змінність при роботі виключно в нічну зміну. Допоміжні показники враховують лише в разі перевищення нормативних значень.
До показників, що характеризують напруженість праці, належать: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.
Інтелектуальні навантаження — використовуються виключно для оцінки професій розумової праці. Тривале розумове навантаження впливає на психічну діяльність, може погіршувати функції уваги, пам’яті, сприйняття (збільшується частота помилок). Під час значної розумової напруженості може виникати тахікардія (частішання пульсу), підвищення кров’яного тиску, зміни в електричній активності серцевого м’язу та мозку, збільшення легеневої вентиляції і споживання кисню. Такі функціональні зміни в організмі під час довготривалої дії можуть спричинити розвиток гальмівних процесів у центральній нервовій системі, послаблення пильності й уваги, розвиток втоми.
Ергонометричні показники напруженості праці:
1) Кількість об’єктів одночасного спостереження.
2) Тривалість зосередженого спостереження чи часу активних дій (у% від загального часу робочого дня).
3) Щільність сигналів (оголошень) за 1 год.
4) Емоційна напруженість.
5) Змінність.
6) Напруженість функцій аналізаторів.
7) Обсяг оперативної пам’яті.
8) Інтелектуальна напруженість.
9) Монотонність та інші.
Найбільш легкою вважають розумову працю, в якій відсутня необхідність ухвалення рішення. Такі умови праці вважаються оптимальними. Якщо ж оператор працює і приймає рішення у рамках однієї інструкції, то такі умови праці відносяться до допустимих. До напружених шкідливих умов відносять працю, яка пов’язана з рішенням складних завдань по відомих алгоритмах або роботою з використанням декількох інструкцій. Творча діяльність, що вимагає рішення складних завдань за відсутності очевидного алгоритму рішення, має бути віднесена до напруженої праці.
Обробка будь-якої інформації або виконання завдання без оцінки його результатів є менш складною працею, що дозволяє оцінювати її як оптимальну. Якщо ж до вказаних дій додається необхідність перевірки отриманого результату, то такі умови праці є допустимими. Робота з розподілу виробничого завдання між іншими особами і контроль за їх роботою належать до напруженої праці.
Напруженість праці залежить від тривалості зосередженого спостереження і числа одночасно спостережуваних об’єктів (контрольно-вимірювальні прилади, продукт виробництва і тому подібне). При тривалості зосередженого спостереження до 50% від тривалості робочої зміни умови праці характеризуються як оптимальні, 51–75% — допустимі, більше 75% — напружена праця 1-го ступеня.
Істотний вплив на міру напруженого стану виконавця має відповідальність за кінцевий або проміжний результат праці. Якщо оператор несе відповідальність за виконання тільки окремих елементів виробничого завдання, то напруженість такої праці оцінюється як оптимальна. Підвищення міри відповідальності, наприклад, за функціональну якість допоміжних операцій спричиняє додаткові емоційні зусилля з боку безпосереднього керівника (бригадира, майстра та ін.). У цих випадках напруженість праці оцінюється як допустима. Якщо на виконавцеві лежить відповідальність за функціональну якість основної роботи, що може мати необхідність ухвалення рішень, пов’язаних з виправленням результатів за рахунок додаткових зусиль усього колективу, то такий вид діяльності є напруженим 1-го ступеня. (клас 3.1). Якщо ж працівник несе персональну відповідальність за функціональну якість кінцевого продукту, виробничого завдання в цілому або його дії можуть привести до поломки устаткування, зупинки усього технологічного процесу або створити ситуацію, небезпечну для життя, його умови праці оцінюються як напружені 2-го ступеня (клас 3).
За відсутності ризику для власного життя в процесі виконання своїх обов’язків працю виконавця вважають оптимальною, якщо ж ризик вірогідний, то умови праці відносять до класу 3 — напружена праця 2-го ступеня. Аналогічно встановлюється клас умов праці при оцінці міри ризику за безпеку інших осіб, що беруть участь у виробничому процесі.
Одноманітність виконуваних операцій призводить до певного стану людини, що називається монотомією. Ознакою монотомії є або перевантаження однаковою інформацією, або недолік нової. Це накладає відбиток на функціональний стан людини: вона втрачає інтерес до виконуваної роботи. Для неї робочий час ніби зупинився, і тоді вона з нетерпінням чекає закінчення зміни, її хилить до сну. Монотонна робота знижує ефективність праці, збільшує плинність кадрів, аварійність і, як наслідок, травматизм на виробництві.
Важливими чинниками, що характеризують клас умов праці за напруженістю трудового процесу, є фактична тривалість робочого дня і змінність роботи. При тривалості робочого дня від 6 до 7 годин умови праці належать до оптимального класу, до 8 годин — до допустимого, понад 8 годин — до напруженого. Тривалість безперервної праці до 12 годин належать до 1-го ступеня, а більше за 12 годин — до напруженої праці 2-го ступеня. Однозмінна робота без нічної зміни — оптимальні умови; двозмінна робота без роботи в нічну зміну — допустимі умови праці, і тризмінна робота з роботою в нічну зміну — напружена праця 1-го ступеня, нерегулярна змінність з роботою в нічний час — робота виключно в нічну зміну — 3 клас 1 ступінь.
Тривала робота в умовах постійної нервово-емоційної напруги може призвести до серцево-судинних захворювань. Будь-яка дія, що перевищує допустимі межі, викликає порушення діяльності аналізаторів і навіть призводить до больових відчуттів. Завдання розробників технологічних процесів — не допустити перенапруження вищої нервової діяльності, інакше може настати стрес. Стрес з’являється в екстремальних ситуаціях при неможливості адаптації організму до надзвичайних дій. Виробничий процес має бути організований так, щоб уникнути стресів. Поява стресу в аварійній обстановці стає причиною неправильних дій оператора, що часто посилює виробничу ситуацію. Ефективним засобом профілактики стресів за екстремальних умов є професійна підготовка на тренажах, що імітують аварійні ситуації.
Джерело: rv.dsp.gov.ua
| Завжди актуальні матеріали в журналі «Охорона праці і пожежна безпека» |
Придбати видання |
