Проект групи компаній «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Виробнича безпека в сільськогосподарському виробництві

Сільськогосподарське виробництво — одна з найбільш травмоформуючих галузей в Україні. Причинами цього є як фінансово-господарське становище у державі, так і специфічні особливості галузі, такі як стислість строків різних видів польових робіт з сезонною концентрацією техніки; зростання інтенсивності праці та навантаження на кожного працівника тощо. Найнебезпечнішими виробничими факторами, що впливають на виникнення нещасних випадків, є перекидання і наїзди, дія предметів, що рухаються і обертаються, ураження електричним струмом. Ці причини у тваринництві спричиняють третину травмувань. Значний вплив на умови праці здійснюють кліматичні умови тощо. Найвищий рівень смертельного травматизму спостерігається серед водіїв, механізаторів, підсобних робітників, сторожів (охоронників).

У зв’язку з реформуванням аграрного сектора економіки збільшилася кількість малих підприємств, де відсутні служби охорони праці, не проводиться відповідна систематична робота із забезпечення безпеки праці. Експлуатується сільськогосподарська техніка, що вичерпала свій ресурс, а іноді навіть несправна. Працівники належно не забезпечуються необхідними засобами індивідуального захисту, не завжди проводяться медичні огляди. Відбувається травмування й через незнання безпечних прийомів праці, порушення виробничої і трудової дисципліни.

Роботодавцям, керівникам робіт для поліпшення безпеки та умов праці особливу увагу потрібно приділити питанням навчання та інструктування працівників з охорони праці, контролю за технічним станом машин і механізмів, проведенню передрейсових і післярейсових медоглядів трактористів-машиністів і водіїв, контролю за дотриманням працівниками дисципліни.

Безпека праці в тваринництві

Головною особливістю тваринницької галузі є те, що від тварин походить значна частина небезпечних і шкідливих факторів, передбачити які не завжди просто. Особливістю тваринницької галузі є також розрив робочого часу впродовж зміни і необхідність роботи у вихідні та святкові дні.

1. Обслуговування великої рогатої худоби

1.1. Вимоги безпеки праці при утриманні ВРХ

1.1.1. При утриманні тварин в групових стійлах без боксів висота обгороджування секцій для телят має бути 0,15–0,25 м, для молодняка — 0,30–0,35 м, для дорослої худоби — 0,45–0,50 м. Окрім металу і дерева, для облаштування обгороджувань можуть використовуватися синтетичні матеріали і канати.

1.1.2. При доїнні корів поводження з ними має бути спокійним і впевненим, але не грубим. Підгін корів треба здійснювати за допомогою засобів, що виключають реакцію тварин у відповідь (хлопавки, погонялки тощо). Перед початком доїння тварина має бути добре зафіксована. При доїнні в стійлах має бути забезпечено роздавання підігрітої підмивальної рідини способами, що виключають порушення гігієнічних норм перенесення важких речей (через систему циркуляційного трубопроводу, в пересувних ємностях тощо).

1.1.3. При ручному доїнні потрібно дотримуватися обережності, враховуючи можливість травмування ногами і хвостом. Необхідно використати табурет, підібраний по висоті залежно від зросту.

1.1.4. Підготовка вимені до доїння не має викликати у тварин неприємних відчуттів (сильне натискання, гаряча вода). Доїння корів з хворим вим’ям треба проводити за допомогою катетера.

1.1.5. При відв’язуванні і прив’язуванні корів, що утримуються на індивідуальних прив’язях, і при ручному роздаванні підгодівлі не можна нахилятися до голови корови.

1.1.6. У нижній частині станків доїльних установок, що мають траншею для оператора, має бути встановлений бризковідбивальний щиток заввишки не менше 0,12 м. На підлозі в робочій зоні оператора доїльних установок з траншеями має бути настил у вигляді дерев’яних ґрат.

1.1.7. Приямок в молочарні для встановлення молочного насоса доїльних установок захищається перилами заввишки не менше 1 м.

1.1.8. При прокладенні трубопроводу всередині корівника відстань між трубами і електричними дротами має бути не менше 100 мм. Молокопровідну магістраль і вакуумні лінії трубопроводів необхідно надійно прикріпити до опор або спеціальних стовпів. Щоб забезпечити операторові зручний підхід і підключення доїльних апаратів, молокопровід і вакуумний провід потрібно розташовувати на висоті 1,7–1,9 м; у місцях проїзду вони мають бути підняті до 2,5 м.

1.1.9. Однією з характерних травм доярок в лінійних доїльних установках є термічні опіки, пов’язані з переміщенням відер з гарячою водою, або при заповненні відер з водонагрівачів. Для уникнення травм з цієї причини треба виключити ручну доставку гарячої води до робочих місць. Температура миючих розчинів при ручній обробці не повинна перевищувати 40–45 °С.

1.1.10. При розбиранні і складанні молокопроводу і доїльної апаратури обслуговуючий персонал, щоб уникнути травмування рук, повинен дотримуватися особливої обережності зі скляними виробами. За наявності тріщин або сколів скляні трубки мають вибраковуватися. Під час випробувань молоковакуумопроводу на герметичність усю худобу з корівника необхідно вивести.

1.1.11. При приготуванні миючих розчинів, при роботі з концентрованими кислотами і лугами необхідно використовувати фартухи, гумові чоботи. При роботах з розчинами кислот і лугів середньої концентрації (сірчана кислота — до 50 %, азотна і соляна кислоти — до 20 %, луг — до 10 %) необхідно застосовувати гумові технічні рукавички. Для робіт, пов’язаних з приготуванням миючих і дезинфікуючих розчинів, розбавлянням концентрованих розчинів кислот і лугів, потрібно використовувати герметичні захисні окуляри з покриттям, що унеможливлює запітніння. Прибирання пролитих кислот і лугів, приготування дезінфікуючих розчинів необхідно проводити в фільтруючих протигазах.

1.1.12. При вирощуванні телят методом групового підсмоктування забороняється використовувати в якості годувальниць корів, що б’ються чи мають буйну вдачу.

1.1.14. Над стойками агресивних корів вивішуються застережливий знак безпеки і табличка «Обережно! Корова б’ється» або «Обережно! Б’є ногами». У корів, які б’ються, роги потрібно відпилювати за вказівкою ветеринарного лікаря.

1.1.15. При прив’язному утриманні корів і молодняка прив’язь має бути міцною, досить вільною, щоб не утрудняти рухів і не затягувати шию тварини. Доставку тварин до місця зважування або проведення ветобробок треба здійснювати по тваринопрогонах.

1.2. Вимоги безпеки праці при обслуговуванні биків-плідників

1.2.1. Територія, на якій розміщені приміщення для утримання биків-плідників і вигульні майданчики, обгороджується загорожею заввишки не менше 1,5 м. У місцях можливого перебування биків-плідників, проходах, передманежних приміщеннях і в манежі обладнуються острівці безпеки для укриття людей. Бар’єр безпеки робиться без перехватів на висоті до 2 м між вертикальними стовпами, відстань між якими має бути 0,4 м. Биків-плідників тримають у спеціально відведених приміщеннях без глухих перегородок між тваринами.

1.2.2. Прив’язувати биків-плідників в стійлах необхідно міцною двосторонньою прив’яззю. Вона має бути досить вільною, щоб не утрудняти руху і не затягувати шию бика, коли він лягає. Під металевий ланцюг нашийника підкладається ремінь або повсть. Ланцюговий елемент прив’язі треба сполучати з нашийником за допомогою карабіна з автоматичною защіпкою.

1.2.3. Поводження з биками-плідниками має бути лагідним, упевненим, твердим. Боязке і невпевнене звернення розвиває у них рефлекс переслідування людини. Грубе поводження, порушення розпорядку дня, режиму використання і нерегулярне проведення моціону викликають у тварин прояв буйного норову і розвиток захисного рефлексу.

1.2.4. Кожному бикові, призначеному для відтворення, у віці 6–8 місяців в носову перегородку вставляється кільце, яке притягується ременем до рогів. Кільце використовується тільки для управління биком-плідником за допомогою палиці-водила.

1.2.5. Бикам-плідникам зі злою вдачею на роги нагвинчують дерев’яні пластинки і надівають наочники прямокутної форми, виготовлені зі шкіри розміром 30x40 см. Наочники фіксують на голові ремінцями так, щоб зона огляду була мінімальною, але достатньою для вільного пересування бика. Наочники позбавляють бика можливості розраховувати свої рухи.

1.2.6. Виводити биків-плідників на прогулянку необхідно на повідку і обов’язково з палицею-водилом довжиною не менше 2 м, яку закріплюють за носове кільце. Одночасно з биками-плідниками виводити на прогулянку корів не дозволяється. Для прогулянки биків-плідників використовують спеціальні майданчики з пристроєм для примусового механічного водіння запряжених тварин, електричні установки для активного моціону тварин і колові прогулянкові майданчики з ручним спонуканням до руху. Вказані пристрої мають бути достатньо міцними, унеможливлювати перебування людей серед тварин і травмування людей і тварин.

1.2.7. Під час прогону биків-плідників закривають ворота вигульних і тваринних дворів, усувають усі перешкоди на шляху їх пересування і вживають заходи для уникнення відхилення биків від маршруту. На вигульних двориках дозволяється прогулювати на прив’язі тільки одного бика-плідника. Для виведення бика з індивідуального дворика скотар повинен, не заходячи в дворик, зачепити бика палицею-водилом за носове кільце і тільки після цього відчепити карабін прив’язі і відкрити випускні двері. Биків-плідників, які не дають вільно зачепити палицю-водило за носове кільце, треба прив’язувати додатково ланцюгом, з’єднаним з нашийником і вільно проведеним крізь носове кільце. Для биків-плідників, які не терплять примусового моціону, а також для збуджених тварин влаштовують індивідуальні дворики для пасивного моціону. Тварини в такому дворику повинні перебувати на прив’язі з міцного ланцюга, закріпленого одним кінцем за міцну стійку біля входу і за допомогою карабіна на іншому кінці — за кільце нашийника. Довжина ланцюга має бути на 2 м менша за довжину найбільшої діагоналі вигульного дворика.

1.2.8. Перед привчанням бика-плідника до нових людей доцільно витримувати його декілька днів на зменшеному раціоні. Догляд за биком нових осіб повинен розпочинатися з корму годування ними бика смачним кормом. Якщо у бика-плідника з суворою вдачею проявляються негативні реакції по відношенню до скотаря, який доглядає за ним, останньому необхідно змінити свій спецодяг. У тих випадках, коли це не допомагає, потрібно доручити іншому скотареві з цього ж приміщення обслуговувати бика, вивчивши додатково характер поведінки тварини. Для усунення вже розвиненої буйної поведінки бика-плідника треба перевести його на нове місце. На новому місці рефлекс, що склався, зникає.

1.2.9. При чищенні годівниць і роздаванні корму голову бика-плідника фіксують ланцюгом з карабіном (скотар при цьому знаходиться в кормовому проході). При утриманні биків у станку (стійлі) корм у годівниці подають тільки з боку кормового проходу.

1.2.10. Ветеринарному персоналу при чергових обробках биків-плідників потрібно міняти колір халатів. У господарствах, де часто проводять обробку тварин в халатах одного кольору (наприклад, білого), у биків розвивається виражений оборонний рефлекс на людей у білих халатах. Скотареві і особам, що мають часті контакти з биками-плідниками, забороняється бути присутніми при хворобливих для бика профілактичних і лікувальних процедурах, а також при розчищенні копит, обрізуванні рогів, вставлянні носових кілець.

1.2.11. Отримувати сім’я від бика-плідника необхідно в спеціальних станках, що забезпечують безпеку персоналу. Майданчик біля фіксаційного станка має бути покритий килимками з рифленої листової гуми або м’яким асфальтом, що унеможливить ковзання.

2. Обслуговування свиней

2.1. Приймаючи чергування з обслуговування свиней, змінні оператори, свинарі повинні перевірити тварин, справність станків, автонапувалок, систем вентиляції, наявність запасного освітлення і розписатися в контрольному журналі про прийом чергування. Допуск сторонніх осіб у свинарники для кнурів, свинарники для свиноматок, приміщення для ремонтного молодняка і відгодівлі свиней і в інші виробничі приміщення свинокомплексу не дозволяється.

2.2. Персоналу не дозволяється заходити у станки, де знаходяться кабани, стояти у воротях і проходах при прогоні свиней, випускати і впускати тварин в приміщення або станки під час роботи гноєприбирального транспортера і наземного транспорту. Кожного разу, наближаючись до тварин, необхідно їх окликнути рівним голосом. Із зовнішнього боку станків і інших місць, де містяться неспокійні кабани і свині, треба повісити попереджувальні надписи. При відловлюванні та лікуванні (відборі крові, проведенні ін’єкцій) тварини в цілях самозахисту стають агресивними і небезпечними для людини, тому ветеринарно-санітарні обробки тварин виконують в спеціальних фіксувальних станках, розколах і приміщеннях.

2.3. Платформа ваг для зважування свиней має бути обгородженою. Направляють тварин на ваги по похилому трапу. За кожною групою свиней закріплюють постійних осіб, які знають правила утримання та годування тварин, догляду за ними.

2.4. При обстеженні тварин дозволяється бути присутнім тільки обслуговуючому персоналу. В цей час не повинно бути сторонніх звуків, шуму тощо. Працівники, що доглядають за тваринами, повинні знати їх стать, вік, темперамент, звички, а також способи їх фіксації. У кожному окремому випадку ветспеціалісти або тваринники вирішують, який спосіб (метод) фіксації забезпечить безпеку і ефективність роботи. Підходити до кабанів і свиноматок, які годують поросять, а також фіксувати їх треба з особливою обережністю. При ветеринарній обробці носову частину кабанів затягують мотузяною петлею і закріплюють у прив’язі.

2.5. При фіксації окремих свиней їх підманюють кормом, чешуть їм спину; коли тварина заспокоїться, швидким рухом руки хапають за вуха і утримують. При тривалій фіксації свиням вкладають до рота мотузок і затягують петлю позаду іклів, а ноги зв’язують. Молодих свиней можна також фіксувати у станках з ночвоподібними стінками, що звужуються, і нижньою щілиною між ними, встановленими на хрестоподібних стійках.

2.6. До заразних захворювань свиней, небезпечних для людей, відносяться бруцельоз, туберкульоз, рожа та ін. Тварин, хворих на ці хвороби, переводять в ізолятор або відправляють на забійно-санітарний пункт. Забороняється випасати свиней на території, де знаходяться хворі тварини або оголошено карантин. У разі захворювання тварин свинар зобов’язаний негайно повідомити про це бригадирові або ветпрацівнику.

2.7. Перед вигоном свиней на природні пасовища свинарі повинні обстежити місця випасу, очистити пасовища від сторонніх предметів, засипати або обгородити ями, передбачити місця, зручні для водопоїв, перевірити, щоб в травостої не було отруйних рослин. Перед вигоном треба перелічити й оглянути тварин і встановити, чи немає серед них хворих.

2.8. При перегонах свиней зі станка в станок, в інші приміщення або на вантаження треба стежити, щоб свині не травмували людей і самі не отримали ушкоджень шкіри, ніг. У проходах, воротях, дверях, через які належить проганяти тварин, не має бути дощок, що виступають, гострих предметів, цвяхів, що стирчать, гачків. Великих свиней (кабанів, супоросних свиноматок) переганяють поодинці або невеликими групами, молодняк — групами, що знаходилися в одному станку. При цьому не можна стояти на шляху руху тварин, заходити в середину групи, треба остерігатися укусів агресивних тварин. У вечірній і нічний час шляхи перегону мають бути добре освітлені.

2.9. Для перевезення свиней автомобільним транспортом використовують звичайні вантажні автомашини і спеціальні твариновози. У бортових вантажних машин нарощують борти ґратами до загальної висоти з кузовом не менше 1,8 м. Кузов має бути чистим, продезінфікованим, підлога — без тріщин і покрита шаром підстилки (тирса, солома). Свиней перевозять в машинах без прив’язі в такій кількості, щоб вони могли лежати в кузові. За несприятливих погодних умов (спека, холод) кузов машини закривають брезентом або іншим матеріалом. Людям знаходитися в кузові машини при перевезенні свиней забороняється.

3. Обслуговування птахів

3.1. Під час виконання технологічних операцій при обслуговуванні птахів на птахофермах (фабриках) слід бути обережними, оберігати руки, обличчя, очі від травмування птахом.

3.2. При відловлюванні птахів з верхніх ярусів кліткових батарей необхідно користуватися пересувними самогальмованими візками, міцними стійкими підставками або справними механізмами з постійно діючим гальмом, що виключає їх самопересування. При відловлюванні птахів підлогового вирощування треба користуватися полотняною шторою, закріпивши її на скобах, вмонтованих у стіни. Забороняється кріплення штор до елементів технологічного устатковання, ручок дверей, вікон. Птаха слід брати за ногу. При відловлюванні з кліткових батарей дверцята клітки мають бути відкриті і закріплені. Ящики з птахами і яйцями піднімати, переносити і вантажити слід тільки удвох. При укладанні тари з птахами і яйцями в штабелі для тимчасового розміщення висота штабеля не має перевищувати 1,5 м, проходи між штабелями мають бути не менше 1 м.

3.3. Роботи з обробки газом (газації) яєць і тари треба виконувати тільки в спеціальних герметичних камерах, обладнаних системою витяжної вентиляції, зблокованої з пристроєм для відключення приладів газації, вхідними дверима камер і світловим табло «Не заходити, газація» або «Камера провітрена».

3.4. Працівники повинні знати дії можливий вплив використовуваних для обробки яєць і тари речовин на організм людини, дотримуватися і виконувати заходи особистої гігієни. Про погане самопочуття, підвищення температури тіла, появу головного болю, нудоту, блювоту, ураженнях шкіри у вигляді поранень, опіків, утворень гнійників необхідно негайно повідомити керівника робіт і звернутися до медпункту або поліклініки. Стежити за станом шкіри рук, систематично змащувати пошкоджені місця антисептичними розчинами (йоду або діамантової зелені) і накладати при необхідності бинтові пов’язки; дотримуватися чистоти рук, обличчя, усього тіла і одягу; коротко обрізувати нігті на руках.

4. Робота в колодязях і гноєзбірниках

4.1. У колодязях і гноєзбірниках можливе скупчення шкідливих газів: сірководню, двоокису і окису вуглецю, аміаку, метану, озону, що представляють особливу небезпеку.

4.1.1. Сірководень представляє основну небезпеку в спорудах для оброблення і зберігання гною. Він важчий за повітря, тому концентрується в поглибленнях. Його гостра і сильна токсичність часто недооцінюється. Сірководень викликає у людини параліч нюху, а у разі інтенсивної дії отруєний несподівано падає і втрачає свідомість. Услід за епілептичними нападами настає швидка смерть від паралічу дихання. При невеликих концентраціях викликає запалення очей, потім запаморочення, пронос, світлобоязнь, подразнення дихання, блювоту і непритомність. В цілях захисту від сірководню в небезпечних місцях має бути належна вентиляція.

4.1.2. Двоокис вуглецю — безбарвний негорючий дуже стійкий і реакційноздатний газ, в півтора рази важчий за повітря, концентрується в поглибленнях. Двоокис вуглецю (вуглекислий газ) шкідливо діє у разі тривалого і затяжного вдихання.

Окис вуглецю — не має кольору, смаку і запаху, внаслідок чого особливо небезпечний. Отруєння окисом вуглецю є надважким професійним отруєнням. Токсичність цього газу базується, головним чином, на блокуванні фарбувальної речовини крові шляхом утворення СО-гемоглобіну. При дуже високих концентраціях окису вуглецю у вдихуваному повітрі настає задуха, зниження частоти пульсу, втрата свідомості і швидка смерть.

4.1.3. Аміак — безбарвний з різким запахом газ, дратує слизову оболонку, приблизно в два рази легший за повітря. Вже при вдиханні невеликих кількостей спостерігається сильне подразнення слизової оболонки, а концентрація аміаку 35–70 мг/м3 призводить до смерті.

4.1.5. Метан (іноді його називають болотяним або рудниковим газом) — горючий, не має кольору і запаху, щільність газоподібного метану по відношенню до повітря — 0.55. Наркотично діючий задушливий газ.

4.1.6. Озон — блідо-фіолетовий газ, легко розкладається. Вивільнений при розпаді озону атомарний кисень легко приєднується до органічних речовин. Висока концентрація озону в повітрі може призвести до опіку легенів.

4.2. Бригада для роботи в колодязях, гноєзбірниках і ємностях має бути забезпечена: аптечкою першої медичної допомоги; захисним шоломом або каскою; шланговим протигазом з шлангом на 2 м довше за глибину обслуговуваної ємності; акумуляторним ліхтарем з напругою не вище 12 В або шахтарською лампою; рятувальним поясом з наплічними ременями і мотузком, перевіреним на розрив при навантаженні 2000 Н, завдовжки на 3 м більше за глибину обслуговуваної ємності; індикаторами газу, бажано універсальним комплектом приладів для виявлення шкідливих речовин в повітрі; пересувним (переносним) вентилятором або повітродувкою; обгороджуваннями; переносними знаками безпеки; захисними триногами, на які встановлюються стандартні знаки безпеки (у нічний час — сигнальні ліхтарі з червоним світлом); гаками і ломами для відкривання кришок колодязів. Для проведення робіт в колодязях, гноєзбірниках і ємностях з бригадою робітників проводиться цільовий інструктаж і видається наряд-допуск. Наряд-допуск видається відповідальним за проведення робіт інженерно-технічним працівникам, призначеним наказом керівника підприємства. Виконання робіт в ємностях доручається бригаді в складі не менше трьох осіб, включаючи старшого (бригадира), який призначається з числа найбільш кваліфікованих робітників: один — для роботи в ємностях, другий — на поверхні, третій — для керівництва (старший), спостереження і, у разі потреби, надання допомоги робітнику, який працює в ємності.

5. Гігієна праці і виробнича санітарія

5.1. Тваринницька ферма (комплекс) включає не лише виробничі, але й санітарно-побутові приміщення, які мають бути обладнані відповідно до типових проектів і санітарних норм.

5.2. Перед входом на виробничу територію комплексу усі працівники зобов’язані в приміщенні ветеринарно-санітарного пропускника зняти свій одяг, взуття і залишити їх у вбиральні (у шафі, закріпленій за кожним працівником), прийняти душ, надіти чистий, продезінфікований спецодяг або санітарний одяг. Після закінчення роботи зняти спецодяг, здати його для прання і дезінфекції, прийняти душ, надіти свій одяг і взуття. Виходити в спецодязі і спецвзутті, а також виносити їх за межі комплексу не дозволяється.

5.3. Двічі на рік — навесні і восени — проводять профілактичну дезінфекцію приміщень, інвентарю а також білять стіни і стелі.

5.4. У приміщеннях для тварин недопустимі протяги, підвищена вологість, скупчення шкідливих газів. Вони мають бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією. Ворота, двері і вікна мають щільно закриватися.

Нормативна база

  1. Правила охорони праці в сільськогосподарському виробництві (затверджені наказом МНС України від 26 листопада 2012 р. № 1353).
  2. Правила охорони праці в тваринництві. Велика рогата худоба (затверджені наказом Держнаглядохоронпраці України від 6 грудня 2004 р. № 268).
  3. Правила охорони праці в тваринництві. Свинарство (затверджені наказом Держнаглядохоронпраці України від 6 грудня 2004 р. № 269).
  4. Правила охорони праці в птахівництві (затверджені наказом Держгірпромнагляду України від 6 жовтня 2008 р. № 213).
  5. Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам сільського та водного господарства (затверджені наказом Держнаглядохоронпраці України від 10 червня 1998 р. № 117).

Микола Лисюк, заступник директора з наукової роботи Національного НДІ промислової безпеки та охорони праці



Розсилка новин