Основний закон Держави — Конституція України — статтею 43 гарантує кожному право на працю. Цією ж статтею Конституція визначає, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Кодекс законів про працю України статтею 153 визначає, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
На превеликий жаль, далеко не завжди на підприємствах з небезпечним виробництвом дотримуються зазначених основних вимог щодо безпечних умов праці. В таких ситуаціях найчастіше й трапляються нещасні випадки на виробництві.
В законодавстві України визначення поняття нещасного випадку на виробництві міститься в постанові Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1232, якою затверджено Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.
Відповідно до цієї постанови нещасним випадком на виробництві визнається обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталася у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров’ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» у статті 15 визначає, що роботодавець зобов’язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом. Крім того, роботодавець несе відповідальність за порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення; несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом; подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду; шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання обов’язків, визначених цим Законом.
Джерело: журнал «Охорона праці і пожежна безпека» № 5, 2017
| Завжди актуальні матеріали в журналі «Охорона праці і пожежна безпека» | Придбати видання |
